Погляди науковців на проблему правового регулювання особистих немайнових відносин цивільним правом загалом є неоднозначними протягом усього періоду дослідження даного питання. Починаючи ще з радянських часів і закінчуючи аналізом сучасної літератури, можна стверджувати, що далеко не всі вчені- правники погоджувалися з тією думкою, за якою особисті немайнові права вважаються сферою цивільно-правового регулювання.

Не дивлячись на це, завдяки науковим розробкам та наполегливості цивілістів, на сьогоднішній день ми можемо стверджувати, що все-таки цивільне право не повинно асоціюватися лише з майновими відносинами, що не економічні цінності виступають першочерговим об’єктом приватноправового регулювання, а особисті немайнові[1].

Дослідження особистих немайнових прав з кожним днем набувають все більшої актуальності і зацікавлюють багатьох молодих науковців. Цивільний кодекс України значно розширив сферу правового регулювання та охорони особистих немайнових відносин. На сьогоднішній день все менше дослідників піддає сумніву, що дані відносини в їх чистому вигляді, тобто не пов’язані з майновими, повинні входити до предмету цивільно-правового регулювання.

Як стверджують автори Цивільного кодексу, особисті немайнові відносини та майнові мають єдиний генний код, який характеризується рівністю учасників, їхньою свободою, майновою самостійністю, вони регулюються, підтверджуються та охороняються цивільним (приватним) законодавством»[2].

Додатковим аргументом може бути демонстрація норм Цивільного кодексу України, який в багатьох змінив однозначне розуміння цивільного права як такого, що регулює майнові відносини між учасниками цивільних відносин. Як нам вказує стаття 1 цього кодексу, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників[3].

Отже, особисті немайнові права – це підгалузь цивільного права, що охоплює систему норм права, які регулюють відносини певного виду, тобто особисті немайнові відносини.

На сучасний період регулювання особистих немайнових відносин, у зв’язку з прийняттям діючого Цивільного кодексу, зазнало різкої зміни. Значно розширилась сфера цивільно-правового регулювання та охорони особистих немайнових правовідносин, що дає нам можливість розглядати їх як окрему групу в цивільному праві.

Ці якісні і кількісні зміни потребують нового підходу до викладання Цивільного права. Особисті немайнові права вивчаються у вищих навчальних закладах студентами юридичних спеціальностей в межах курсу Цивільного права України, і, чесно кажучи, їм не надається належної уваги. Про це свідчить також аналіз численних підручників з Цивільного права, де їм приділено або замало уваги, або поміщені у не відповідному місці, або взагалі не розкрито належним чином важливих питань[4].

Щоб точно відрізнити особисті немайнові права від благ та правовідносин, необхідно звернутися до теорії права.

Особисте немайнове право відрізняється від правовідносин тим, що саме право може закріплюватися в законодавстві у вигляді системи загальнообов’язкових норм поведінки людей, а правовідносини – це вже суспільні відносини, які виникають при реалізації цих прав.

Як відомо з теорії права, правовідносини – це передбачені юридичною нормою суспільні відносини, що виникають на основі відповідних норм права, учасники яких взаємопов’язані суб’єктивними правами та юридичними обов’язками . Це врегульовані нормами права і забезпечувані державою вольові суспільні відносини, що виражаються в конкретному зв’язку між суб’єктами – правомочними і зобов’язаними. Отже, правовідносини – це норми права в дії, тобто право в житті, оскільки право реалізується в правовідносинах.

Правовідносини включають в себе такі елементи, як суб’єкти (учасники правовідносин), об’єкти та зміст, який складається з юридичного змісту (суб’єктивні юридичні права і обов’язки) та матеріального (фактична поведінка суб’єктів). О. Ф. Скакун включає до юридичного змісту не тільки суб’єктивне право, але й законний інтерес[5].

Особисте немайнове благо як об’єкт особистих немайнових відносин виступає джерелом безпосереднього задоволення потреб суб’єкта, отже, ним визначається цінність таких правовідносин.

[1] Федюк Л. В. Концептуальні підходи до особистих немайнових прав як предмету цивільного права / Л. В. Федюк // Право України. – 2005, № 9. – С. 105-107

[2] Кодифікація приватного (цивільного) права України / за ред. проф. А. Довгерта.-К.: Український центр правничих студій, 2000, с. 94

[3] Чорнооченко С. І. Особисті немайнові права, які забезпечують соціальне існування фізичних осіб в Україні : дис. … канд. юр. наук : 12.00.03 / С.      І. Чорнооченко. – Університет внутрішніх справ МВС України. – Харків, 2000, с. 61

[4] Слипченко С. А. Личные неимущественные права: определение содержания их преподавания в пределах курса гражданского права / С. А. Слипченко // Форум права. – 2006. – № 3, с. 123

[5] Скакун О. Ф. Теорія права і держави : підручник / О. Ф. Скакун. – К. : Алерта ; КНТ ; ЦУП, 2009, с. 384