На діяльність організації її працівники впливають своєю поведінкою на робочому місці. Дослідження показують, що необхідно розрізняти такі прояви людського чинника в організації [9]:

– поведінка окремої людини;

– поведінка людей в групі;

– характер поведінки керівника.

Поведінка окремої людини визначається насамперед її потребами.

Організація є засобом досягнення цілей, які ставить перед собою колектив, тобто її працівники. Іншими словами, організація є місцем, де люди формують свої відносини і взаємодіють між собою, тому вона є і соціальною категорією.

Кожна організація складається з окремих груп.

Група – це двоє чи більше людей, які взаємодіють один з одним таким чином, що кожний з членів групи одночасно впливає на інших І відчуває на собі їх вплив, що відображено в поведінці.

Отже, група здійснює вплив на поведінку членів своєї групи. Члени групи формують групові норми поведінки.

Групові норми поведінки – це вироблені групою стандарти поведінки, які вважаються прийнятними в даній групі.

Чим більше людина цінує свою належність до групи, тим більше її поведінка буде співпадати з груповими нормами. Групові норми поведінки можуть сприяти або протидіяти досягненню формальних цілей організації. Така групова поведінка, як дух колективізму, взаємодопомоги у виконанні робіт, може сприяти досягненню цілей організації. Якщо групова норма поведінки може вважати “вискочкою” кожного, хто проявляє старанність в роботі, тоді така норма поведінки протидіє досягненню цілей організації.

Існує ряд чинників, які впливають на склад групи, її структуру та процес функціонування групи в її оточенні. До цих чинників належать наступні:

1. Характеристики членів групи як особистостей, їх здібності, освіта, життєвий досвід.
2. Структурні характеристики групи, які включають:

– комунікації в групі та норми поведінки, тобто хто, з ким, і як контактує;

– статус та ролі членів групи, тобто хто яку займає позицію в групі і що робить;

– особисті симпатії та антипатії між членами групи, тобто хто кому подобається і хто кого любить;

– силу та конформізм, тобто хто на кого здійснює вплив, хто за ким слідує, хто кого готовий слухатися і кому підпорядковуватися.

3. Ситуаційні характеристики групи, пов’язані з розмірами групи, завданнями, які вона вирішує, та системою винагород, яка застосовується в групі.

Формальні групи в організації – це групи, створені при горизонтальному та вертикальному поділі праці, вони утворюють структурні підрозділи.

Основна функція будь-якої формальної групи в організації, по відношенню до організації в цілому, полягає у вирішенні завдань для досягнення загальних цілей організації.

Формальні групи мають формально призначеного керівника, формально визначені посади членів групи та закріплені за кожним членом групи функції і завдання.

Взаємодіючі та взаємозалежні формальні групи утворюють організацію як систему, тому від ефективності роботи формальних груп залежить ефективність організації в цілому.

Формальні групи можуть створюватися для постійного виконання певних функцій. Наприклад, бухгалтерія в кожній організації функціонує постійно, регулярно виконуючи цілий ряд завдань щодо обліку матеріальних та фінансових ресурсів Формальні групи можуть створюватися і для тимчасової роботи, наприклад комісія з оцінки проекту.

Існує три типи формальних груп.

Перший тип формальної групи – це командна група керівника, яка складається з керівника і його безпосередніх підлеглих, які, в свою чергу, також можуть бути керівниками.

Прикладом командної групи керівника може бути формальна група, яка складається з президента компанії та перших віце-президентів. При цьому слід відзначити, що керівники відділів не належать до командної групи президента цієї компанії, якщо вони безпосередньо підпорядковані одному з віце-президентів. Рядові працівники компанії також не належать до командної групи президента такої компанії, але еони належать до командної групи керівника підрозділу, в якому вони безпосередньо працюють.

Другий тип формальної групи – це робоча цільова група. Така група складається з осіб, які працюють над одним і тим же завданням в межах одного підрозділу. Робочі цільові групи мають більше самостійності в плануванні та роботі, ніж командні групи.

Третій тип формальної групи – комітети. Комітет – це формальна група в організації, якій делеговані повноваження для вирішення певного завдання чи проблеми загальноорганізаційного характеру.

Комітети можуть бути двох типів:

Перший тип – спеціальний комітет – це тимчасова формальна група, сформована для досягнення певної мети. Наприклад, спеціальний комітет для виявлення проблем з обслуговуванням клієнтів в комерційному банку.

Другий тип комітетів – постійний комітет – це постійно діюча формальна група в організації, яка має певну мету. Наприклад, рада директорів великої компанії, фінансова комісія, група стратегічного планування, рада інституту, рада університету і т. ін.

Керівництво організацією делегує комітету певні повноваження, комітети повинні звітувати про виконані ними завдання перед тими, хто делегував їм відповідні повноваження. Комітети мають здебільшого лінійні чи штабні повноваження.

В основному комітети створюються для заповнення прогалин в організаційних структурах. На нижчих рівнях управління комітети створюються для покращання горизонтальних зв’язків між підрозділами, наприклад з метою зниження собівартості продукції.

В організаціях комітети найбільш ефективні в таких ситуаціях:

– в ситуаціях, які вимагають прийняття непопулярних рішень;

– в ситуації, де групове рішення, прийняте комітетом, здатне підняти дух організації;

– якщо необхідно координувати діяльність різних підрозділів;

– в ситуаціях, коли небажано віддавати всю владу в одні руки.

В організаціях всі командні групи, робочі цільові групи, комітети повинні ефективно і злагоджено співпрацювати.

Структурні характеристики групи включають наступне:

– комунікації в групі та норми поведінки;

– статус та ролі членів групи;

– особисті симпатії та антипатії між членами групи;

– силу та конформізм.

Комунікації в групі та норми поведінки визначаються тим, хто, з ким, і як контактує.

Статус та ролі членів групи визначаються тим, хто яку займає позицію в групі і що робить.

Особисті симпатії та антипатії між членами групи виявляються в тому, хто кому подобається і хто кого любить.

Сила і конформізм у взаєминах між членами групи виявляються у вигляді так званого суспільного впливу на людину, тобто в тому, хто на кого здійснює вплив, хто за ким слідує, хто кого готовий наслідувати і кому підпорядковуватися. Група чинить тиск на людину, вимагаючи від неї дотримання групових норм, правил та підпорядкування інтересам групи. Людина може чинити опір цьому тиску, а може поступитися групі – підкорятися, тобто виступати конформістом. Очевидно, що конформізм може призводити до того, що людина, навіть усвідомлюючи неправильність своїх дій, здійснює їх, тому що це робить група [1, с. 391].

В той же час очевидно, що без конформізму не може встановитися баланс у стосунках між людиною і групою. Якщо людина стоїть на жорстких антиконформістських позиціях, то вона не зможе стати повноцінним членом групи і на певній стадії розвитку конфлікту між нею і групою змушена буде покинути групу.

Оскільки конформізм у взаєминах людини з групою, з одного боку, виступає умовою інтеграції індивіда в групу, а з іншого – може породжувати негативні наслідки як для оточення, так і для групи в цілому і даного індивіда зокрема, важливим є з’ясування того, які чинники і якою мірою вимагають від члена групи робити поступки суспільному впливу [12, с.5].

Неформальні групи в організації створюються не за розпорядженнями керівництва і формальними постановами, а самими працівниками організації у відповідності з їх взаємними симпатіями, спільними інтересами, однаковими захопленнями, звичками та ін.

Неформальна група – це спонтанно виникаюча група працівників організації, які регулярно взаємодіють для досягнення спільної мети.

Ці групи існують у всіх організаціях, хоч вони не зазначені в організаційних структурах управління. Виникнення та розвиток неформальних груп пояснюється інтенсивною соціальною взаємодією, якій сприяє формальна структура організації, оскільки люди тривалий час працюють разом та у багатьох аспектах своєї роботи залежать один від одного.

Істотна різниця між формальними та неформальними групами починається з їх створення. Формальні групи створюються за допомогою організаційного проектування, на основі розробленого плану. Неформальні групи створюються спонтанно.

Основні причини, які пояснюють, чому люди об’єднуються у неформальні групи, такі:

– потреби належати до соціальної групи;

– потреби в допомозі з боку оточуючих, легше добиватися винагороди, вирішити завдання;

– потреби в захисті від керівництва, інших колег, або від правил та розпорядків в організації;

– потреби в спілкуванні, оскільки спілкування – один з каналів надходження додаткової інформації у вигляді чуток;

– потреби в тісному спілкуванні, симпатії, оскільки люди схильні взаємодіяти, в першу чергу, з тими, хто поряд щодня.

Отже неформальна група надає людині більше впевненості в собі, у зовнішніх взаємодіях, сприяє розвитку самосвідомості людини.