1 Поняття та способи охорона авторських прав

Захист авторських прав є однієї з найважливіших проблем у сучасному цивільному праві. Незважаючи на те що сьогоднішнє законодавство містить досить ефективні механізми захисту від незаконного позадоговірного використання творів авторського права, проте далеко не завжди ці механізми реалізуються на практиці. Як приклад можна привести порушення видавництвом “Міжнародні відносини” авторських прав відомого вченого-цивіліста М. М. Богуславского, без згоди якого був перевиданий його підручник “Міжнародне приватне право”.

У відповідності з сформованим  у юридичній науці поняттям “захист авторських прав” охоплюється сукупність заходів, спрямованих на відновлення або визнання авторських  прав і захист інтересів їхніх власників у випадку їх порушення або оспорювання. Чинне законодавство дає досить докладну регламентацію видів, форм, засіб і способів захисту авторських  прав.

Захист авторських  прав і охоронюваних законом інтересів здійснюється в передбаченому законом порядку, тобто за допомогою застосування належної форми, засіб і способів захисту.

Під формою захисту розуміється комплекс внутрішньо погоджених організаційних заходів щодо захисту суб’єктивних прав і охоронюваних законом інтересів. Розрізняють дві основні форми захисту – юрисдикційну і неюрисдикційну. У рамках юрисдикційної форми, у свою чергу, виділяються загальний і спеціальний порядки захисту. За загальним правилом, захист авторських прав, а також охоронюваних законом інтересів їхніх власників здійснюється в судовому порядку. Спеціальним порядком захисту авторських  прав є адміністративний порядок їхнього захисту. Він застосовується у випадку виключення з загального правила, тобто тільки в прямо зазначених законом випадках.

Неюрисдикційна форма захисту охоплює собою дії громадян і організацій по захисту авторських  прав і охоронюваних законом інтересів, що вчиняються ними самостійно, без звертання за допомогою до державних або інших компетентних органів.

Під способами захисту авторських прав розрізняють закріплені законом матеріально-правові засоби примусового характеру, за допомогою яких здійснюється відновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.

Крім того, до порушників авторських  прав можуть бути застосовані деякі додаткові санкції, що носять не цивільно-правовий, а адміністративний характер. Так, згідно ч. 3 ст. 52 Закону України „Про авторське право і суміжні права” крім відшкодування збитків, стягнення незаконно отриманого доходу або виплати компенсації у твердій сумі суд або арбітражний суд стягує з порушника штраф у розмірі 10% від суми, присудженої на користь позивача. Контрафактні (“contrefacon” – порушення прав інтелектуальної власності) екземпляри творів або фонограм підлягають обов’язкової конфіскації і знищенню, за винятком випадків їхньої передачі власникові авторських або суміжних прав на його прохання. За рішенням суду можуть бути конфісковані також матеріали й устаткування, що використовувалися для виготовлення і відтворення контрафактних екземплярів твору або фонограм.

 

Коротко назву основні способи захисту авторських прав:

1. Визнання права:

Цей спосіб є одним із традиційних способів авторсько-правового захисту. Виникає тоді, коли наявність в особи авторського права піддається сумнівові. Невизначеність існування авторського права найчастіше приводить до неможливості його використання або, принаймні, затрудняє таке використання. Визнання права авторства є засобами усунення невизначеності у взаєминах суб’єктів, створення умов для реалізації інших прав і запобігання з боку третіх осіб дій, що перешкоджають їхньому нормальному здійсненню.

 

2. Відновлення положення, що існувало до порушення права:

Цей спосіб захисту застосовується в тих випадках, коли порушене авторське право в результаті правопорушення не припиняє свого існування і може бути реально відновлене шляхом усунення наслідків правопорушення. У тих випадках, коли твір вже обнародуваний і стало відомо невизначеному колу осіб, відновити порушені авторські права в повному обсязі вже неможливо. Для захисту своїх порушених інтересів і часткового відновлення прав автор може зажадати публікації відомостей про допущене порушення. Відновлення порушених прав авторів може бути досягнуто іншими способами, що задовольняють інтереси потерпілого.

3. Припинення дій, що порушують право або таке, що створює загрозу його порушення:

Цей спосіб може застосовуватися в сукупності з іншими способами захисту, а також мати самостійне значення. Типовими для реалізації даного способу захисти є накладення на випуск твору у світ заборони, заборона на використання перекладу і т.д.

4. Відшкодування збитків, стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення авторських прав і виплати компенсації у визначених законом межах:

Відшкодування збитків, стягнення незаконно отриманого доходу або виплата компенсації представляють один з найбільш діючих способів захисту.

У даному випадку майновий інтерес потерпілого задовольняться за рахунок грошової компенсації понесених їм майнових утрат.

 

Поряд із застосуванням одного з розглянутих способів захисту, вибір якого здійснюється самим потерпілим, він вправі зажадати від винного порушника компенсації заподіяної моральної шкоди.

 

Розглянуті способи захисту прав авторів і власників суміжних прав є лише основними і не вичерпують собою всіх можливих заходів, якими можуть скористатися потерпілі.

2 Охорона авторських прав українських громадян за кордоном

 

З розвитком культурного обміну між Україною й іншими країнами, що помітно оживився останнім часом, розширюються масштаби використання творів українських авторів за кордоном. У зв’язку з цим усе більш актуальними стають питання правильного юридичного оформлення взаємин українських авторів із закордонними партнерами, а також захисту авторських прав у випадку їхнього порушення. Необхідно враховувати, що правове регулювання авторських відносин у даній галузі має ряд істотних відмінностей від їхнього регулювання внутрішнім законодавством України.

Важливою особливістю авторських прав є їх територіальний характер. Іншими словами, за загальним правилом, дія авторських прав на твір обмежується територією тієї держави, де цей твір був створений. Це означає, що в інших державах твір може бути вільно використаний без згоди автора і без виплати йому винагороди. Твір, охоронюваний на території однієї держави, одержує охорону на території іншої держави, якщо між цими державами укладені обопільна угода або обоє ці держави є учасниками багатосторонньої угоди про взаємне визнання й охорону авторських прав. Таким чином, перше питання, що виникає при розгляді проблеми охорони творів українських авторів за кордоном, полягає в з’ясуванні того, чи пов’язують Україну й іноземну державу, на території якої буде використовуватися твір, взаємні зобов’язання в галузі авторського права.

Якщо твори українських авторів на території відповідної іноземної держави не охороняються, визначені гарантії дотримання авторських прав можуть бути забезпечені лише конкретним авторським договором. Однак у цьому випадку обов’язку перед автором буде нести тільки його контрагент за договором. Треті особи, як правило, можуть вільно використовувати твір, якщо тільки авторське законодавство відповідної країни не гарантує охорону усіх без винятку творів.

Коли права українських авторів визнаються на території іноземної держави, необхідно враховувати, що обсяг суб’єктивних прав авторів визначається не українським законодавством, а законами даної іноземної держави і правилами міжнародних договорів. Законодавство більшості країн надає творам іноземних авторів національний режим. Іншими словами, іноземні автори наділяються тією же сукупністю прав, що й автори, що є громадянами даної держави. Тому, наприклад, українські автори на території інших держав можуть користуватися і такими правами, яких вони не мають на території України.

Надання іноземним авторам того ж обсягу прав, яким користуються місцеві автори (формальна взаємність), є розповсюдженим, але аж ніяк не єдиним вираженням принципу взаємності. Іноді цей принцип реалізується у формі матеріальної взаємності, тобто шляхом надання іноземним авторам такого обсягу прав, яким вони користуються у своїй державі. Наприклад, законодавство ряду країн містить спеціальне правило про порівняння термінів охорони творів, зміст якого полягає в тому, що охорона творів іноземних авторів у даних країнах не може бути більш тривалої, чим у країні походження твору. Так, відповідно до авторського законодавства Іспанії термін охорони творів складає період життя автора і 60 років після його смерті, однак твори українських авторів будуть охоронятися лише протягом життя авторів і 70 років після їхньої смерті.

У переважній більшості держав авторські права іноземних громадян визнаються лише при участі цих держав у міжнародних угодах або на засадах взаємності. У країнах – учасницях Всесвітньої конвенції про авторське право 1952 року охорона надається творам українських авторів, опублікованих вперше в нашій країні після 23  грудня 1993 року.

Крім того, у країнах, з якими укладені двосторонні угоди, охорона надається на підставі цих угод і відповідно до їх умов. На усіх виданих  в Україні творах після приєднання  до Всесвітньої конвенції 1952 року став ставитися знак охорони авторського права.

У країнах – учасницях Всесвітньої конвенції 1952 року до творів наших авторів застосовуються як правила цієї конвенції, так і в силу принципу національного режиму правила місцевого законодавства.

Після приєднання Україні до Бернської конвенції розширилося коло країн, у яких стали охоронятися твору українських авторів, і стали більш однаковими умови такої охорони.

Охорона творів українських авторів у країнах ближнього зарубіжжя забезпечується на основі Угоди про співробітництво в галузі охорони авторського права  прав від 24 вересня 1993 р. Відповідно до даної угоди держави-учасники прийняли на себе зобов’язання забезпечити на своїх територіях виконання міжнародних зобов’язань, що випливають з участі колишнього Союзу РСР. 27 травня 1973 р. є датою, з якою кожна держава-учасник вважає себе пов’язаною її  положеннями. Інакше кажучи, держави – учасники Угоди домовилися про застосування у відносинах між собою правил Всесвітньої конвенції в редакції 1952 року, а виходить, погодилися застосовувати до творів авторів інших держав національний режим. Одночасно учасники Угоди заявили про свій намір почати  вжиття необхідних заходів для розробки і прийняття законопроектів, що забезпечують охорону авторського права  прав на рівні вимог Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів.

Донедавна українські автори практично були позбавлені можливості самостійно вирішувати питання, пов’язані з передачею прав на використання творів за кордоном. Відповідно до законодавства СРСР право на використання за межами Союзу твору радянського автора могло бути надане останнім або його правонаступником іноземному користувачеві тільки через Всесоюзне агентство по авторських правах (ВААП). Виключення було зроблено для агентства друку “Новини”, Державного комітету СРСР по телебаченню і радіомовленню, а також для тих авторів, що публікували за кордоном читали так лекції, доповіді, виступи на конференціях і т.д. Тобто договори з іноземними користувачами творів українські автори могли укладати тільки за допомогою ВААП або безпосередньо через це агентство.

В даний час автор може передати право на використання свого твору як на території України, так і за кордоном будь-яким громадянам і юридичним особам, у тому числі іноземним. Діюче українське авторське законодавство взагалі не встановлює яких-небудь обмежень або додаткових умов для передачі прав на використання творів українських авторів іноземним користувачам. Договори з ними укладаються в загальному порядку і можуть підпорядковуватися на вибір сторін українському або іноземному законодавству. При відсутності згоди про підлягаюче застосування праві застосовується українське законодавство відповідно до правила, по якому підлягає застосуванню право країни, де має місце проживання або основне місце діяльності сторона, що здійснює виконання, що має вирішальне значення для змісту авторського договору.

У відповідності зі ст.32 Закону України “Про авторське право і суміжні права” передача майнових прав може здійснюватися на основі авторського договору про передачу виключних прав або на основі авторського договору про передачу не виключних прав.

Змістом будь-якого авторського договору є передача майнових прав, а предмет цього договору – майнові авторські права.

Виключне авторське право  дає можливість захищати це права проти будь-яких третіх осіб, а невиключне авторське право дає можливість пред’явлення претензій тільки до договірного партнера. Таким чином, виключне право – це абсолютне праве, а невиключне – відносне (зобов’язальне) право.

Згідно ст.33 Закону України “Про авторське право і суміжні права” авторський договір повинний передбачати: способи використання твору, термін і територію, на які передається право, розмір винагороди, порядок і терміни його виплати, а також інші умови, що сторонам рахують істотними.

Розмір винагороди за використання творів українських авторів за кордоном визначається авторським договором. Винагорода може виплачуватися як у національній, так і в іноземній валюті.

Сприяння власникам прав шляхом надання їм консультаційних послуг і правової допомоги по охороні авторських прав за кордоном здійснюють будь-які організації і фірми. Автор вправі сам укладати договори з іноземними фірмами, він може звертатися і до будь-якого іншого вітчизняного і закордонного літературного, музичного й іншого агентства і укладати договори за їх допомогою.

Отже, завдяки тому, що Україна є учасницею двох основних міжнародних конвенцій, що стосуються захисту авторських прав, автори – громадяни Україні можуть захистити свої права в більшості країн світу.

3 Охорона авторських прав іноземців в Україні

На території України  суб’єктами авторського права визнаються не тільки громадяни Україні, але й іноземці. Однак якщо твори українських авторів охороняються незалежно від місця їхнього обнародування або перебування в іншій об’єктивній формі, то охорона творів іноземних авторів залежить від ряду закріплених у законі умов.

Згідно ст.3 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, авторське право поширюється:

– твори, незалежно від місця їх першого оприлюднення (або не оприлюднені, але знаходяться в об’єктивній формі на території України), авторами яких або особами, яким належить авторське право, є фізичні особи, які є громадянами України або не є її громадянами, але мають постійне місце проживання на території України, або юридичні особи, які мають місцезнаходження на території України. У цьому випадку правове положення іноземних авторів не має ніяких відмінностей від правового положення українських авторів. Зазначене правило виражає територіальний принцип, відомий авторському законодавству багатьох країн і закріплений найважливішими міжнародними конвенціями;

– на твори, обнародувані або необнародувані, в якій-небудь об’єктивній формі, що знаходяться за межами України і визнаються за авторами – громадянами Української  і їхніми правонаступниками;

– на твори, обнародувані або необнародувані, в якій-небудь об’єктивній формі, що знаходяться в Україні і визнаються за авторами – громадянами інших держав відповідно до міжнародних договорів Україні. Так, відповідно до Всесвітньої конвенції про авторське право на території Україні охороняються всі твори громадян країн – учасниць Всесвітньої конвенції, а також будь-які твори, вперше опубліковані на їхній території.

 

Твір вважається опублікованим в Україні, якщо протягом 30 днів після дати першого опублікування за її межами він було опубліковано на території Україні.

Слід зазначити, що дане правило стосується лише опублікованих творів. Обнародування в зазначений 30-денний термін твору іноземного автора в України іншим, ніж опублікування, способом не прирівнюється до вперше опублікованого на території України.

При наданні на території Україні охорони творові відповідно до міжнародних договорів України автор твору визначається за законом держави, на території якого мав місце юридичний факт, що послужив підставою для володіння авторським правом.

Таким чином, законодавець установлює три основних положення:

• стосовно до творів іноземних авторів, вперше випущених у світ на території Україні, – авторське право визнається за автором – іноземцем;
• авторське право на твір, створене українським громадянином і випущене у світ за кордоном, визнається за цим громадянином;
• за іноземцем авторське право на твір, вперше випущене у світ за кордоном, визнається в Україні лише при наявності міжнародного договору.

Відповідно до Закону України “Про авторське право і суміжні права” авторові належать виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом. З цього випливає, зокрема, що переклад на іншу мову іншими особами допускається не інакше як за згодою автора або його правонаступників, тобто без згоди іноземного власника авторських прав твір не може бути перекладений і виданий в Україні. Без згоди цього власника не можуть бути зроблені скорочення або які-небудь інші зміни. Різні види використання твору (виконання драматичного твору, передача по радіо і телебаченню перекладу твору, не опублікованого в Україні, і т.д.) можливі лише за згодою власника цього права, за винятком випадків, коли в міжнародній угоді передбачені матеріально-правові норми, коли до творів такого роду будуть застосовуватися в силу принципу національного режиму правила нашого законодавства в галузі авторського права.

Іноземний автор або його правонаступник може укладати договори про видання його твору в Україні.

У договорі, укладеному з іноземним автором або його правонаступником, може бути передбачена сплата винагороди (гонорару) за діючими у Україні ставками або на будь-яких умовах. Розрахунки, пов’язані  з виплатою авторської винагороди, що нараховується іноземним авторам (або їхнім правонаступникам) за використання їхніх творів в Україні, проводяться у валюті країни постійного проживання автора (або постійного місця перебування правонаступника автора) або за бажанням автора (його правонаступника) у нацвалюті.

 

Саме в  цьому а не попередньому розділі диплому я хотів би зупинитися на управлінні майновими правами суб’єктів авторського права, що здійснюється через організацію по колективному управлінню.

Виключне право може використовуватися найбільше повно на індивідуальній основі. У цьому випадку правовласник здійснює контроль за поширенням свого твору, особисто приймає рішення про економічні умови його використання, а також може більш ретельно стежити за дотриманням його майнових і немайнових прав.

Однак ще задовго до утворення міжнародної системи охорони авторського права існували визначені права, що могли здійснюватися на індивідуальній основі лише на превелику силу. З появою нових технологій сфера, у якій індивідуальне здійснення прав стало неможливим, постійно і швидко розширювалася. Причина цього полягає в тому, що твори використовуються великою кількістю користувачів і окремий правовласник не має можливості індивідуально відстежити всі ці використання. Тому все більшого значення стала здобувати не індивідуальна, а колективна форма управління майновими правами. Сьогодні у світовій практиці це один з найпоширеніших видів управління.

У рамках системи колективного управління правовласники уповноважують організації по колективному управлінню здійснювати управління їх правами: відслідковувати використання їхніх творів, вести переговори з можливими користувачами, видавати їм дозволи за відповідну винагороду і за певних умов збирати винагороду, розподіляти її між правовласниками.

Незважаючи на те що, у першу чергу, система колективного управління служить інтересам власників авторського права, вона також дає переваги і користувачам, що у такий спосіб можуть одержати доступ до необхідним їм творам найбільш простим способом. Крім того, оскільки колективне управління знижує витрати на переговори з користувачами, відстеження використання і збір винагороди, ця система є і порівняно дешевою.

Перші авторські товариства (прототипи організацій по колективному управлінню), що були не тільки професійними союзами авторів, але також боролися і за визнання прав авторів на твори, виникли у Франції. Створення найпершого товариства такого типу було тісно пов’язані з ім’ям Бомарше, що вів правові спори проти театрів, що неохоче визнавали майнові і немайнові права авторів. Вони призвели до створення з його ініціативи в 1777 році «Бюро з драматичного законодавства», що пізніше було трансформовано в Товариство драматичних авторів і композиторів (SACD), що стало першим товариством по колективному управлінню правами авторів.

Півстоліття потому Оноре де Бальзак, Олександр Дюма, Віктор Гюго й інші французькі письменники  створили Товариство літературних авторів (SGDL), засідання першої генеральної асамблеї якого відбулося наприкінці 1837 року.

У 1850 році було створене Товариство авторів, композиторів і музичних видавців (SACEM), що успішно працює і понині.

Наприкінці ХІХ — початку ХХ століття подібні авторські організації (суспільства по колективному управлінню правами) були створені практично у всіх європейських і деяких інших країнах світу. Після приєднання СРСР у 1973 році до Всесвітньої конвенції про авторське право (1952 р.) на Україні було створено Українське республіканське відділення Всесоюзного агентства по авторських правах (ВААП). Ця авторсько-правова організація здійснювала на території України як захист прав авторів, так і збір, розподіл і виплату авторської винагороди.

В даний час на Україні колективне управління майновими авторськими правами здійснює Державне підприємство «Українське агентство по авторських і суміжних правах» (УААСП), що є так званим «спадкоємцем» ВААП. В архівах цієї організації дотепер зберігаються власноручно написані заяви про реєстрацію своїх творів таких відомих авторів, як В.Василевська, П. Тичина, А. Корнейчук, М. Рильська, А. Малишко, Г. Мотузка, П. Майборода, М. Стельмах й ін.

У червні 1926 року делегати від 18 міжнародних авторських товариств утворили Міжнародну конфедерацію товариств авторів і композиторів (СІЗАК), покликану координувати зусилля по створенню більш ефективної охорони прав авторів в усьому світі. Членство авторських суспільств у СІЗАК постійно розширювалося, і в даний час у цю організацію входять також і товариства, що керують правами на інші види творів (такі, як твори образотворчого мистецтва й аудіовізуальні твори).

У 2000 році членом СІЗАК стало й УААСП. Членство в СІЗАК надає право, відповідно до статуту СІЗАК, укладати міжнародні договори про взаємне представництво інтересів. Такі двосторонні угоди ґрунтуються на Типовому договорі СІЗАК. У відповідності зі статтею 3(1) даного Типового договору:  «Кожне з договірних товариств зобов’язується охороняти на території, що входить у сферу його діяльності, права членів іншої сторони в такий спосіб і в тому ж обсязі, як це воно робить стосовно власних авторів, і в тих же межах, у яких країна, де запитується правова охорона, надає цю охорону іноземним творам, якщо тільки на підставі даного договору не виявиться можливим забезпечити рівну охорону при відсутності рівності в Законах.

Товариства зобов’язуються в максимально можливій мірі підтримувати за допомогою відповідних інструктивних положень, що застосовуються при розподілі гонорарів, принцип солідарності між членами того й іншого товариства, навіть у тих випадках, коли в результаті чинності місцевого закону іноземні твори піддаються дискримінації. Зокрема, кожне з договірних товариств буде застосовувати стосовно творів з репертуару іншого товариства ті ж ставки, способи і засоби збору і розподілу гонорару, що воно застосовує стосовно творів власних”.

На сьогоднішній день УААСП, крім країн СНД, уклало договори про взаємне представництво інтересів з авторсько-правовими організаціями Німеччини, Франції, Болгарії, Ізраїлю, Ірландії, Італії, Словаччини, Чехії, Македонії. На розгляді знаходяться договори з авторсько-правовими організаціями США, Англії, Китаю.

За прогнозами експертів Програми TACIS «Інтелектуальна власність», винагорода авторам і суб’єктам суміжних прав у рамках колективного управління на Україні щорічно повинно складати приблизно 100 млн. грн. Перелік користувачів об’єктів авторського права і суміжних прав, і відповідно платників винагороди, дуже об’ємний: це не тільки театри, філармонії, концертні і циркові установи, але і будинки і палаци культури, дискотеки і танцювальні площадки, парки, стадіони, спортивні і кіноконцертні зали, кінотеатри і відеосалони, бари, кафе, ресторани, підприємства побутового обслуговування, пасажирського транспорту й ін.; а також організації, що з комерційною метою здійснюють звукозапис, створюють фільми, здійснюють показ відеофільмів; організації, що привселюдно демонструють, виконують, об’єкти авторського права.

Розмір і порядок виплат винагороди регулюється Постановою Кабінету Міністрів України «Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва» № 784 від 18.11.1994 р.

У відповідності зі ст. 3 Закону України “Про авторське право і суміжні права” іноземці користуються авторським правом на твори, що вперше з’явилися в України або знаходяться на її території в якій-небудь об’єктивній формі, на однакових підставах з нашими громадянами. Іноземцеві надається національний режим, тобто ті особисті і майнові права, що установлені нашим законом. Обсяг прав, що належать авторові-іноземцеві за законом країни його громадянства, значення не має.

Але потрібно відзначити, що іноземні власники авторських прав користуються національним режимом на території Української  не тільки стосовноправомочностей, але й до  винятків.

Стаття 19 Закону України “Про авторське право і суміжні права” передбачає шість випадків використання твору без згоди автора і без виплати авторської винагороди. Серед них: цитування в оригіналі й у перекладі в наукових, дослідницьких, інформаційних цілях; відтворення в газетах, передача в ефір або повідомлення по кабелі для загального зведення правомірно опублікованих у газетах і журналах статей по поточних економічних, політичних, соціальних і релігійних питаннях; відтворення в газетах, передача в ефір і  т.п. Відповідно, на території Української  у випадках, установлених  Законом, вільно можна використовувати твори не тільки українських, але іноземних авторів.

Міжнародні конвенції, а в даному випадку варто застосовувати Бернську конвенцію, говорять про те, що Договірні Держави вправі включати в національне законодавство норми, що визначають випадки і можливі обсяги вільного використання творів без згоди автора і без виплати авторської винагороди.

Отже, виходить, що єдиного міжнародного правила про можливості вільного використання творів, що є об’єктами авторських прав, немає. І тому в кожному конкретному випадку, стосовно до кожної країни варто звертатися до національного законодавства, де і визначається порядок вільного використання творів, що є об’єктом авторського права. Дане рішення є надійним і дозволяє уникнути можливих порушень авторських прав.

Отже, ми бачимо, що відповідно до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів і Всесвітньою конвенцією про авторське право Україна визнає авторські права громадян більшості країн світу і на своїй території надає їм національний режим охорони авторських прав.

Отже, дослідивши питання охорони авторських прав іноземних громадян  в Україні та  український громадян за кордоном можна зробити висновок про те, що регулювання авторських прав є їх територіальний характер. Твір, охоронюваний на території однієї держави, одержує охорону на території іншої держави, якщо між цими державами укладені обопільна угода або обидві ці держави є учасниками багатосторонньої угоди про взаємне визнання й охорону авторських прав.

У випадку коли такий договір існує – застосовується (в основному) принцип взаємності за яким іноземні автори наділяються тією же сукупністю прав, що й автори, що є громадянами даної держави.

Обсяг суб’єктивних прав авторів визначається  законодавством держави де запитується охорона і правилами міжнародних договорів.

Надання іноземним авторам того ж обсягу прав, яким користуються місцеві автори (формальна взаємність), є розповсюдженим, але аж ніяк не єдиним вираженням принципу взаємності. Іноді цей принцип реалізується у формі матеріальної взаємності, тобто шляхом надання іноземним авторам такого обсягу прав, яким вони користуються у своїй державі. Це дозволяє уникнути колізій при співставленні двох національних законодавств. Однак українське законодавство надає іноземним громадянам  національний режим, тобто ті особисті і майнові права, що встановлені нашим законом.  Тому, з метою більш ефективного та гнучкого врегулювання авторських правовідносин пропоную внести зміни до ст. 3 Закону України “Про авторське право і суміжні права” де передбачити можливість застосування у необхідних випадках принципу матеріальної взаємності.

При безпосередньому врегулюванні авторських правовідносин застосовуються  авторські договори та колективне управління авторськими правами.

Висновок

Отже, у даній роботі були докладно розглянуті два основних міжнародних документи в галузі авторського права: Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів 1886 року і Всесвітня конвенція про авторське право 1971 року. Також були розглянуті й інші акти міжнародного значення,  була простежена історія їхнього створення і розвитку; було чітко визначено, які твори можуть бути об’єктами авторських прав, хто може бути суб’єктами авторських прав, якими правами вони можуть володіти. Крім цього було розглянуто порядок охорони авторських прав українських громадян за кордоном і  прав іноземців на території Україні.

Україна є учасницею найважливіших міжнародних конвенцій, що регулюють відносини в галузі авторських прав. Внутрішнє українське законодавство відповідає усім світовим стандартам, інакше Україна не була б учасницею Бернської конвенції.

Однак на сьогоднішній день Україна є одним з найбільших поставників контрафактної продукції на світовий ринок.

Для України застосування норм міжнародного права має особливе значення. По-перше, новизна проблеми створює складності для правозастосовчих органів. Необхідно  відзначити зростаючу участь України в міжнародному економічному обороті і недосконалість українського законодавства, що регулює різні інститути інтелектуальної власності, що у недалекому минулому цілком заперечувалася. У колишньому Союзі РСР проблема ускладнювалася державною ідеологією, що не допускала застосування норм міжнародного права, що могли загрожувати “основам радянського державного і суспільного ладу”. Причому це стосувалося норм не тільки міжнародного публічного, але і міжнародного приватного права, хоча стосовно останнього в радянському законодавстві проглядалася визначена непослідовність.

Цікаво помітити, що СРСР, при усьому своєму негативному відношенні до капіталістичного Заходу, не допускав зі своєї сторони грубих порушень прав, що знаходяться під охороною міжнародного авторського права. Довгий час у СРСР на практиці не  визнавали внутрішнє авторське право як самостійний інститут цивільного права, здатного реально регулювати відносини з приводу створення творів науки, літератури і мистецтва. У той час практично не застосовувалася практика вирішення спорів, пов’язаних з питаннями авторства в суді, а тим більше виплат яких-небудь компенсацій за порушення прав авторів. Це не говорить про те, що такого роду порушень просто не відбувалося, але якщо такі порушення і розглядалися, те це відбувалося в порядку розгляду на засіданнях відповідних організацій, таких як союз композиторів, союз письменників і т.д.. Як правило, відповідальність у таких випадках була чисто дисциплінарною. Учені, що працювали  в цій галузі, у першу чергу, займалися питаннями  реєстрації авторства і пов’язаних з  нею питаннями (терміни, ставки винагороди, порядки оформлення й ін.). У Москві було утворено  відомство, що займалося тим, що контролювало порядок використання творів радянських авторів за кордоном. Ці твори приносили  дохід країні, залишаючи безпосередніх авторів без гідної винагороди.

Права закордонних авторів у той час у нашій країні практично не порушувалися. Після війни в кінотеатрах з’явилася безліч іноземних фільмів, їхній прокат приносив гарний дохід, усі ці фільми отримувалися тільки на законних підставах. Що стосувалося закордонних літературних творів, то роботи сучасників практично не друкувалися, а якщо і друкувалися, те це, як правило, були роботи дружніх радянському режимові авторів, яких Союз умів дякувати за їхню роботу.

Всесоюзна фірма звукозапису “Мелодія” величезними тиражами випускала ліцензійні грамплатівки закордонних виконавців, не забуваючи при цьому  платити власникам прав на авторство.

Тепер Україна відразу ж після знаходження повного державного суверенітету чітко виразила своє відношення до міжнародного права. Вже в Декларації про державний суверенітет 1990 р. вона заявила про свою прихильність до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

Відразу перейти від однієї системи до іншої країні  дуже важко. Поступово ситуація змінюється на краще. Україна стає учасником цивілізованих відносин, бере участь  в міжнародних угодах, приводить до порядку внутрішнє законодавство. Однак у цьому наша країна дуже відстає, оскільки відкриває для правові механізми, відомі всьому світові вже протягом багатьох десятиліть.

Система міжнародної охорони авторського права  в своїй  основі  будується на національному праві. Бернська і Всесвітня  конвенції побудовані за принципом національного регулювання з гарантуванням обов’язкового мінімуму охорони.

На сьогоднішній день в Україні створена певна юридична база охорони авторських прав, що здатна забезпечити правове рішення основних  проблем як у національному аспекті, так і в міжнародно-правовому. Самим складним питанням тут є забезпечення нормальної діяльності судових,   правозастосовчихі правоохоронних органів України. Успішне вирішення ускладнене з причин матеріально-технічного, фінансового і навіть політичного характеру.

І ще хотілося б зазначити, що у зв’язку з стрімким прогресом та розвитком економіки поняття захист авторських прав та й  авторське право взагалі може зникнути. Пов’язане це з тим, що зникнуть спочатку деякі об’єкти авторського права – такі як книга, театр, радіо й телепередачі. Їх замінять (оскільки це економічно вигідніше) електронні аналоги, що будуть розповсюджуватися мережею Інтернет. Таке розповсюдження стане послугою що надаватиметься автором – чи його представником кінцевому споживачу. Таким чином, зміниться об’єм і структура авторського права.

У висновку хотілося б оцінити сучасну міжнародну систему охорони авторських прав. Після докладного вивчення діючих  у даний час міжнародно-правових актів в галузі авторського права можна зробити висновок, що незважаючи на їхній досить високий рівень прав авторів і всі інші достоїнства, вони о застаріли і вже не встигають прогресом. Саме тому Всесвітній організації інтелектуальної власності варто взятися за розробку сучасної, єдиної і докладної конвенції про захист авторських прав, що замінила б діючі в даний час конвенції і відповідала б сучасним умовам життя.

БІБЛІОГРАФІЯ

Міжнародні акти

1. Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений от 9 сентября 1886 г. (в редакции 1971 и 1979 гг.) \\ Международные нормативные акты ЮНЕСКО. М.: Логос, 1993. С.500- 530.
2. Всемирная конвенция об авторском праве от 6 сентября 1952 г. (в редакции 1971 г.) \\ Свод нормативних актов ЮНЕСКО. М.: Международные отношения, 1991. С.425-435.
3. Конвенция, учреждающая Всемирную организацию интеллектуальной собственности от 14 июля 1967 г. (в редакции 2 октября 1979 г.) \\ Публикация № 250 (Р). Женева: Всемирная организация интеллектуальной собственности, 1974.
4. Решение Совета глав государств СИГ “О принятии Устава СНГ” от 22 января 1993 г. \\ Дипломатический вестник № 3, 1993.
5. Постоянная программа ВОИС по сотрудничеству в области авторского права и смежных прав в целях развития. Организационные правила. – Женева, 1991.
6. Конвенція про охоронулітературної І художньоївласності (Мехіко, 1902 рік);
7. Конвенція про охоронупатентів на винаходи, промисловихмалюнків і зразків, товарнихзнаків, торговельних марок, літературної і художньоївласності (Ріо-де-Жанейро, 1906 рік);
8. Конвенція про охоронулітературної і художньоївласності (Буенос- Айрес, 1910 рік);
9. Конвенція про охоронулітературної і художньоївласності, переглянута на УТ панамериканськоїконференції (Гавана, 1928 рік );
10. Конвенція про літературну і художнювласність (Монтевідео), 1889

Нормативно-правовіакти

1. КонституціяУкраїни. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. І ІВідомостіВерховної Ради України (далі – ВВР). – 1996. -№30.- Ст. 141.
2. Цивільний кодекс Українивід 16 січня 2003 року // ВідомостіВерховної Ради (ВВР), 2003, NN 40-44, ет.356.
3. Закон України “Про авторське право і суміжні права”
4. Закон України “Про ратифікацію Угоди про партнерство і співробітництвоміжУкраїною і ЄвропейськимиСпівтовариствами та їх державами-членами ” № 237/94-ВР від 10.11.1994 року
5. Закон України “Про приєднанняУкраїни до Бернськоїконвенції про охоронулітературних і художніхтворів (Паризького акта від 24 липня 1971 року, зміненого 2 жовтня 1979 року)” № 189/95-ВР від 31.05.1995 року
6. Закон України “Про ратифікацію Угоди про співробітництво в галузіохорониавторського права і суміжних прав” № 34/95-ВР від 27.01.1995 року
7. Закон України “Про приєднанняУкраїни до Договору Всесвітньоїорганізаціїінтелектуальноївласності про виконання і фонограми” №2732-111 від 20.09.2001 року
8. Закон України “Про приєднанняУкраїни до Договору Всесвітньоїорганізаціїінтелектуальноївласності про авторське право” №2733-111 від 20.09.2001 року
9. Закон України “Про особливості державного регулюваннядіяльностісуб’єктівгосподарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортомдисків для лазерних систем зчитування” № 2953-Ш від 17 січня 2002 року
10. Постанова Верховної Ради України “Про участь України у Всесвітнійконвенції про авторське право 1952 року ” № 3794-ХЇІ від 23.12.1993 р.
11. Указ Президента Українивід 05 жовтня 2001 року №940/2001 “Про Всеукраїнськеагенствоавторів”
12. Постанова КабінетуМіністрів У країнвід 18 листопада 1994 р. №784 “Про мінімальні ставки авторськоївинагороди за використаннятворівлітератури і мистецтва”
13. Постанова КабінетуМіністрівУкраїнивід 27 грудня 2001 №1756 “Про державнуреєстраціюавторського права і договорів, якістосуються права автора на твір”

Література

1. Авторське право і суміжні права. Європейськийдосвід: У 2-х книгах / За ред. ДовгертаА.С.. – Книга 2: Виступи, статтієвропейськихспеціалістів / Уклад. Дроб’язкоВ.С.. – К.: ВидавничийДім “Ін Юре”, 2001.
2. Белов В.В., Виталиев Г.В., Денисов Г.М. Интеллектуальная собственноеть: законодательство и практика его применения. М.: Юрист, 1999.
3. Богуславский М.М. Международное частное право. М.: Юрист, 1999. 408
4. Богуславский М.М. Вопросы авторского права в международных отношениях. Москва, 1973.154 с.
5. Богуславский М. М. Участие СССР в международной охране авторских прав. М.,”Юрид. Лит.”, – 1974.
6. Близнец И.А.. Интеллектуальная собственность и закон. Теоретические вопросы
7. Близнец И., Леонтьев К. “Нужны работающие механизмы защиты авторских прав” \\”Российская юстиция”, 1999,
8. Вессийе-Ресси М. Ремесло творца // Бюллетень по авторскому праву.
9. N0 4.ШЗ
10. Гаврилов З.П.. Советское авторское право. Основньїеположення. Тенденции развития. – Издательство. “Наука”, – Москва, – 1984.
11. Гаврилов 3. П. Авторское право. Издательские договори. Авторский гонорар. М., 1988. ^
12. Гордон М.В. Советское авторское право. М., 1955.
13. Гражданское и торговое право капиталистических государств. Отв. редактор. Васильєв Е.А. М.: Международньїе отношения, 1993.
14. Грингольц И.А. Автор в кино.–М.: Искусство, 1981.
15. Дюма Ролан. Литературная и художественная собственность. Авторское право Франции. Издание Второе. – Москва “Международные Отношения”, – 1993.
16. Зильберштейн Н.Л. Авторское право на музыкальные произведения. М.,1960.
17. Ионас В Я Произведения творчества в гражданском праве., – Издательство “Юридическая литература”. – Москва, – 1978.
18. Иоффе О. С. Советское гражданское право: В 3 т. Т. 3. Л., 1965.
19. Б.Интеллектуальная собственность (В 2 томах). Авторское право и смежньїе права/Сост. и коммент. И.В. Попова; Под ред. Чигира В.Ф. – Мн.: Амалфея, 1997. – 560 С.
20. Інтелектуальнавласність в Україні: правові засади та практика. – Наук.-практ. вид.: У 4-х т. / За заг. ред. О.Д. Святоцького. – Т. 2: Авторське право і суміжні права / С.О. Довгий, В.С. Дроб’язко, В.О. Жаров та ін.; За ред. Г.І. Миронюка, В.С. Дроб’язка. – К.: ВидавничийДім “Ін Юре”, 1999.
21. Кузнецов М.Н. Охрана авторских прав в международном частном праве. М., 1986.
22. Ландик В. Доцільність і можливістьохороникомп’ютернихпрограм нормами патентного права // Інтелектуальна власність. – 2002. – № 9.
23. Меггс П.Б., Сергеев А.П. Интеллектуальная собственность. – М.: Юристы,
24. – 400 с. 18ВN 5-7975-0333-6 (в пер.)
25. Матвеев Ю.Г. Международньїе конвенции по авторскому праву. М., 1983. 246 с.
26. Матвеев Ю.Г. Международная охрана авторских прав. М., 1987.
27. МакагоноваН.В. “Авторское право: Учебное пособие” Под ред. З.П. Гаврилова. – М.: Юрид. лит., 2000. – 288 с.
28. Мюллер П. Охрана изобретений и дизайна в Германии. М., 1995.
29. Носов И.Н. Международная охрана авторских прав Казань 1996 г.
30. Основиінтелектуальноївласності. – К.: Юридичневидавництво “Ін Юре”, 1999.
31. 0мельчук К. До питання про авторські права на фотографії. Право України.
32. Панкевич Б.И. Обьект авторского права//3аписки Новороссийского университета. 1878.
33. Подшибихин Л., Леонтьев К., Реализация положений Бернской конвенции в России \\”Российская юстиция” апрель 2001 г., N 4
34. Петренко С. Правовіпідходищодозахистукомп’ютернихпрограм // Інтелектуальнийкапітал. – 2002. № 5. – С. 17-24.
35. Петренко С. Правовийзахисткомп’ютернихпрограм. Право України 2003 рік, №3
36. Підопригора О.А., ПідопригораО.О,. Право інтелектуальноївласностіУкраїни. Київ. – ЮрінкомІнтер., – 1998.
37. Савельева И. В. Правовое регулирование отношений в области художественного творчества. М., 1986.
38. Ситцевий В. Авторське право на фотографії // Інтелектуальнавласність. — 2000. – № 6-7
39. Степанова О.А. “Передача исключительных прав по авторскому договору” “Вестник Московского университета”, Серия 11, Право, 1997, N6
40. Смирнов В. Еще раз об охране компьютерных програмиII ИС. Промышленная собственность. – 2002. – № 2. – С^_42-4?:
41. Серебровский В. И.. Вопросы Советского авторского права. Издательство Академии Наук СССР. – Москва., 1956.
42. Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации. Учебник. М.: Проспект, 1999. 752 с.
43. Учебник Гражданское право” Часть ІІТ./ Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: ПРОСПЕКТ, 1999. – 592 с.
44. Індивільне право: Підручник для студентівюрид. вузів та факультетів. – К., 1997.
45. Чупова М. Авторские права на литературные произведения \\Российская юстиция. 1999. №7
46. Шатров В. П. Международное сотрудничество в областе изобретательского и авторского права. – М.: Междунар. отношения, 1982.-240 с.