Заробітна плата являє собою один з основних факторів і показників рівня соціально-економічного життя кожної країни, колективу, людини. Ринкова економіка залежить від рівня заробітної плати, тому що саме вона забезпечує попит на товари та послуги, стимулює керівників підприємств ефективно використовувати робочу силу та модернізувати виробництво.

Розглянемо деякі недоліки чинного Кодексу законів про працю та напрями щодо його удосконалення.

По-перше, це істотний недолік понятійного апарату чинного кодексу. Зокрема у ст. 21 вказано, що трудовий договір з одного боку укладається працівником, з іншого – власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом. У ст. 40 вказані підстави звільнення працівника за ініціативою власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу. Отже, кодекс визначає таких сторін трудових правовідносин як власник підприємства або уповноважений ним орган та працівник. Втім, важко погодитися із тим, що власник юридичної особи, так само як її орган управління від свого імені укладає із працівником трудовий договір. У даному випадку сама юридична особа виступає суб’єктом правовідносин. Варто говорити, що стороною трудових правовідносин є не власник, не відділ кадрів, відділ персоналу, чи інші органи підприємства, а сама юридична особа або фізична особа, яка використовує найману працю. Підтвердженням цього є ст. 46 Господарського кодексу України, згідно із якою підприємці (за ст. 42 підприємцями є суб’єкти господарювання, що провадять підприємницьку діяльність) мають право укладати з громадянами договори щодо використання їх праці. Об’єднати цих суб’єктів можна терміном роботодавець, що і пропонується зробити.

По-друге, у КЗпП містяться правові норми, що не відповідають Конституції України. Це випадки примусового залучення працівника за згодою виборного органу профспілкової організації до надурочних робіт (ч. З ст. 62, ст. 64 КЗпП). Примусове залучення до праці є порушенням принципу заборони примусової праці, що передбачений ч.3 ст. 43 Конституції України. Виходом із цієї ситуації може бути прийняття норми, яка б передбачала залучення до надурочних робіт за письмовою згодою працівника.

До проблем робочого часу також додається те, що чинним законом, не визначена мінімальна тривалість перерви протягом робочого дня для відпочинку і харчування, визначена лише максимальна – 2 години (ч. 1 ст. 66 КЗпП). З метою захистити працівника від зловживань роботодавця пропонується встановити мінімальну тривалість перерви у 30 хвилин.

Також слід зазначити, що Фінляндія і Франція мають найменшу в Європі тривалість робочого тижня, тоді як в Україні вона є однією з найбільших, і згідно зі ст. 50 КЗпП складає 40 годин на тиждень.

По-третє, у чинному кодексі поняттю трудового договору та його змісту відведено небагато норм. Не вказано законодавцем, які є істотні (обов’язкові) умови такого договору. Для усунення цього недоліку пропонуємо встановити, які умови договору є обов’язковими (місце роботи, час початку дії договору, трудова функція, оплата праці,

режим праці та відпочинку, охорона праці), без визначення яких такий договір є неукладеним.

По-четверте, у чинному кодексі зберігається такий порядок вирішення індивідуальних трудових спорів, що не відповідає нормам Конституції України [3, 6]. Згідно із нормою ч. 1 ст. 224 КЗпП комісія по трудових спорах (КТС) є обов’язковим первинним органом по розгляду індивідуальних трудових спорів крім низки випадків, передбачених законодавством. Це не відповідає ч. 2 ст. 124 Конституції України про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Отже, така норма про обов’язковість первинного розгляду у комісії по трудових спорах повинна біти відсутня у новому кодексі. Акцент повинен робитися на добровільності звернення працівника до КТС. Звернутися до КТС працівнику у деяких видах спорів вигідніше, аніж до суду.

Також пропонується ввести такі важливі норми, як заборона дискримінації у сфері праці зокрема залежно від підозри чи наявності захворювання на ВІЛ-СНІД, за мовними ознаками, заборона сексуальних домагань тощо. 
Список використаної літератури

1. Глинська С. Реалізація захисної функції трудового законодавства в сучасних умовах // Вісник Львівського університету ім. Івана Франка / Львівський національний університет імені Івана Франка. -Львів, 2009. – С. 183-188. – (Серія юридична ; Вип. 48).
2. Кацуба А. В. Види функцій системи трудового законодавства [Електронний ресурс] / А. В. Кацуба // Публічне право. – 2014. – № 2. – С. 188-193
3. Трудове право У країни : підручник для студентів вищ. навч. закладів / Пилипенко П. Д., Бурак В. Я., Козак З. Я., Синчук С. М. та ін.; МОНУ; за ред. П. Д. Пилипенка. – 3-тє вид., перероб. та доп. – Київ : Ін Юре, 2007. – 536 с.
4. Чанишева, Г. Окремі теоретичні проблеми сучасного трудового права України [Текст] // Право України / Г. Чанишева. – 2010. – № 9. – С. 13-19