Вступ
Мистецтво – вища форма естетичного освоєння дійсності. І це не дивно. Справа в тому, що в мистецтві естетичне – самоціль. Митець не ставить перед собою інших цілей крім як створити естетичну цінність, у той час як в інших видах людської діяльності естетичне походить від цих видів діяльності. Діяльність робочого, ученого, суспільного діяча і т.д. є реалізація специфічних виробничих, наукових, суспільних, спортивних цілей, але кожна має естетичне значення в тій мірі, у який у них виявляється творча сутність людини, його здатність творити в порівнянності з загальним рівнем досягнень людського роду і придбань у кожному виді предметів і явищ дійсності. Будучи вищою формою прояву естетичного, мистецтво займає особливе місце в естетиці. Воно містить у собі величезний арсенал художніх творів різних видів і жанрів, історичних епох і напрямків. І завдання естетики в тому, щоб дати розуміння загальних законів мистецтва.

Особливості відображення українцями природи у творах мистецтва

Достатньо часто мені доводиться зустрічати образ природи у літературі. Адже вона майже завжди виступає основою, на якій відбуваються описані події. Завдяки їй ми відчуваємо той настрій і динаміку розвитку зображуваного. Вона допомагає розвивати і утверджувати характери зображуваних героїв, формувати їх світогляд.

В одній із головних пам’яток давньоруської літератури – «Слово о полку Ігоревім» – містяться епізоди, де чітко показана єдність людини і навколишнього світу. Природа відіграє важливу роль в людському житті, виступає вісником неминучих подій. Вона намагається попередити Ігоря про майбутню небезпеку: кривавий захід сонця, лиховісна гроза, дивне поводження звірів. Але ми не звикли дослухатися до її мови.

У творчості багатьох українських поетів значне місце посідає тема оспівування природи рідного краю. В поезії П. Тичини, В. Сосюри, М. Рильського природа — як музика. Тонка, ніжна, неповторна! Вічно мінлива і прекрасна. Вона завжди гармонує або контрастує з настроями, почуттями людини. Не випадково, як увертюрою опери, багато письменників свої поезії розпочинають барвистими описами картин рідної природи.

Природа в творчості Шевченка, як правило, виступає другорядною темою, тлом. Втім в її описі інколи буквально кількома рядками, автор майстерно демонструє свою відданість її чарам, демонструючи високий клас поета-романтика. Він ніби промовляє, я б хотів розказати вам про те який гарний мій рідний край, які мальовничі його ліси, кручі, річки, степи, як грають пороги і як Чорне море піднімає хвилю, несучі козацькі чайки до Босфору. Проте все то не а часі, бо народ що живе на цій землі потрапив у важке ярмо, а господарюють тут чужинці. Таким чином краса української природи в його творчості додатково служить разючому контрасту з відчаєм живучого на цій землі народу. В цьому плані можна відзначити, що Шевченко досконало показує, що природа досконаліша за людське суспільство.

Отже, українські поети, створюючи вірші про природу, закликають нашого сучасника не тільки самовіддано і творчо працювати, відчуваю чи радість від своєї праці, приносячи користь людям і Вітчизні, а й збагачувати себе духовно. Ми не повинні бути холодними до краси, яка оточує нас, байдужими до чарівного світу мистецтва. У серці українця мають нерозривно поєднуватися “троянди й виноград, красиве і корисне”. Лише за такої умови вона буде дійсно щасливою.

Серед визначних людей, якими Україна може гордитися і які достойно представляють нашу країну на світовому рівні, – постать Архипа Івановича Куїнджі.

Прийнято вважати його російським живописцем, але перш за все він художник український.

Куїнджі родом з України, виріс у її приморських степах, гордився, що Україна – його земля, писав здебільшого про Україну,що й принесло йому визнання і славу, і всі його всесвітньо відомі полотна, присвячені природі України, зокрема, “Українська ніч” і “Місячна ніч на Дніпрі” – дух України, її краса і чари, тому ми з впевненістю можемо назвати Архипа Куїнджі українським художником.

Микола  Пимоненка – український художник, автор багатьох картин на національну українську тематику. Твори художника в опоетизованих вигляді зображують побут і праця українського народу; в його картинах жанрова сцена нерідко поєднується з пейзажем.

Висновки

Мистецтво дає знання про життя, про складні людські відношення. Воно вчить розуміти інших людей і самого себе, учить жити, будить у людині людське. Коротше говорячи, предметом мистецтва є людина.

У творах декоративно-прикладного мистецтва, в архітектурних способах розкриті характери, почуття, погляди людей і через них – суть громадського життя тієї або іншої історичної епохи. Навіть натюрморт (що означає мертва природа) завжди говорить нам не тільки про речі, але і про живу людину, його відношення до світу.

Твори мистецтва розповідають нам не тільки про спосіб життя, думках, почуттях окремої людини, але і про світогляд, світовідчуванні суспільства, його ідеалах. Тому предметом мистецтва є не людина взагалі, «а духовний сенс його соціального буття».

Список використано літератури

1. Історія української та зарубіжної культури: Навч. посібник для вузів/ Б.І.Білик, Ю.А.Горбань, Я.С.Калакура та ін.; За ред. С.М.Клапчука, В.Ф.Остафійчука. – К.: Вища школа: Знання, 1999. – 325 с.
2. Кордон М. Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник/ Микола Кордон,. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 579 с.
3. Ляшенко О. Зарубіжна та українська культура епохи просвітництва: Конспект лекцій/ Ольга Ляшен-ко,; Кіровоград. держ. пед. ун-т ім. В. Винниченка. – Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Вин-ниченка, 2003. – 59 с.
4. Мєднікова Г. Українська та зарубіжна культура ХХ століття: Навч. посіб./ Галина Мєднікова,. – К.: Знання, 2002. – 214 с.