Одним з учасників цивільного обігу в Україні є виробничий кооператив. Правове положення останнього визначається ЦК України (ст. ст. 163-166), ГК України (ст. ст. 94-110), законами України “Про кооперацію”, “Про сільськогосподарську кооперацію”.

Дослідженню виробничого кооперативу як юридичної особи приділяють увагу значне коло науковців, серед яких — Т. Є. Абова, Р. Арльт, О. М. Вінник, O. В. Гафурова, М. Ф. Івлієва, М. М. Капура, В. О. Коверзнев, І. М. Кучеренко, P.         В. Мавліханова, В. І. Семчик, Є. О. Суханов, А. А. Тюкавкін-Плотніков, М. В. Шульга, В. С. Щербина, В. 3. Янчук. Разом з тим на сьогодні залишаються недостатньо дослідженими окремі аспекти цивільно-правового статусу виробничого кооперативу. На сьогодні як у юридичній літературі, так і в законодавстві для характеристики ролі та місця того чи іншого суб’єкта правового спілкування широко застосовується термін “правовий статус”. Загальним теоретичним моментом усіх суджень про зміст цієї категорії є визначення її через сукупність прав, свобод та обов’язків особи. Однак у науці цивільного права це поняття не отримало достатньо повного та однозначного тлумачення. Щодо цивільно-правового статусу юридичної особи, то науковцями визначені тільки елементи останнього, такі як: правоздатність, відповідальність, порядок створення та припинення, найменування, організаційно- правова форма, місцезнаходження [1, с. 168].

Досліджуючи правовий статус суб’єкта господарювання, одним з видів яких ГК визначає і виробничий кооператив, В. С. Щербина під правовим статусом суб’єкта господарювання розуміє сукупність економічних, організаційних та юридичних ознак учасника відносин у сфері господарювання, встановлених у законодавстві, що дозволяють індивідуалізувати його шляхом виділення з-поміж інших осіб — суб’єктів правовідносин і кваліфікувати як суб’єкта господарського права. Визначальною ознакою, яка характеризує правовий статус суб’єкта господарювання, є його господарська компетенція (господарська правосуб’єктність).

До елементів (ознак) правового статусу суб’єкта господарювання В. С. Щербина відносить такі:

1)       мету і завдання суб’єкта господарського права;

2)       вид та організаційно-правову форму суб’єкта;

3)       порядок утворення і державної реєстрації;

4)       правовий режим майна;

5)       основний вид діяльності;

6)       характер прав і обов’язків;

7)       юридичну відповідальність;

8)       порядок припинення суб’єкта господарювання [2, с. 7].

Щоб сформулювати визначення цивільно-правового статусу виробничого кооперативу та виокремити елементи останнього, слід проаналізувати поняття та ознаки цього виду юридичної особи. Так, згідно зі ст. 163 ЦК України виробничим кооперативом є об’єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об’єднанні його членами майнових пайових внесків. Статутом кооперативу та законом може бути передбачено участь у діяльності виробничого кооперативу на засадах членства також інших осіб [3, с. 65].

У ст. 2 Закону України “Про кооперацію” закріплене таке визначення: виробничим кооперативом є кооператив, який утворюється шляхом об’єднання фізичних осіб для спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їх обов’язкової трудової участі з метою одержання прибутку. Серед ознак, які характеризують цивільно-правовий статус виробничого кооперативу, можна виокремити такі:

1)       добровільність об’єднання громадян;

2)       членство як принцип діяльності кооперативу;

3)       спільне здійснення господарської та виробничої діяльності;

4)       особиста трудова участь членів кооперативу;

5)       об’єднання членами майнових пайових внесків;

6)       діяльність, спрямована на отримання прибутку.

ЦК України відносить виробничий кооператив до підприємницьких товариств. Більшість учених вбачає в такому становищі певне протиріччя з традиційною та загальноприйнятою характеристикою кооперативних організацій як неприбуткових організацій. Так, на думку С. Г. Бабенко, кооперативи, як випливає з їх природи, є неприбутковими організаціями. Вони зорієнтовані на забезпечення своїх членів роботою або послугами, а не на отримання прибутку від вкладеного капіталу [4, с. 15].

У науці також дискутується питання про розмежування організаційно-правових форм юридичних осіб — виробничого та споживчого кооперативів. Так, наприклад, С. В. Тичинін, дослідивши цивільно-правові аспекти регулювання споживчого кооперативу, визнає, що кооперативи не слід відносити ні до комерційних, ні до некомерційних організацій, вони займають самостійне місце в системі юридичних осіб. Так, комерційні організації виконують господарські, підприємницькі функції, громадські організації переслідують нематеріальну мету. Кооперативи використовують різні форми діяльності, спрямовані на досягнення задоволення матеріальних та інших потреб своїх

членів [5]. Немає серед науковців єдності в питанні організаційно-правової форми виробничого кооперативу. Так, зокрема Р. В. Мавліханова відносить виробничі кооперативи до господарських товариств [6, с. 9]. О. М. Вінник розглядає виробничий кооператив як господарську організацію корпоративного типу [7, с. 4-5]. Така логіка теоретичних досліджень.

Так, згідно зі ст. 165 ЦК України прибуток у виробничих кооперативах розподіляється між його членами відповідно до ‘їхньої трудової участі. Ст. 95 ГК України дозволяє членам виробничого кооперативу розподіляти доходи між останніми відповідно до їх участі в діяльності кооперативу. У ст. 12 Закону “Про кооперацію” надається право членам кооперативу одержувати кооперативні виплати та виплати на паї. Як правильно зазначається у науці, щоб забезпечити доходи своїм членам, виробничий кооператив повинен займатися підприємницькою діяльністю. Він здійснює не ті види діяльності, які спрямовані виключно або переважно на задоволення потреб своїх членів у товарах, роботах (послугах) подібно до споживчих кооперативів, а тільки ті з них, результати яких здатні стати товаром і можуть бути реалізовані третім особам, надаючи доходи. У цьому сенсі виробничий кооператив — організація, статутна діяльність якої зорієнтована на інтереси споживачів, а не своїх членів. Господарською метою виробничого кооперативу є отримання прибутку; вона досягається за рахунок виробництва товарів, виконання робіт (послуг) та їх реалізації на товарному ринку в умовах жорсткої конкуренції з боку інших суб’єктів [8, с. 130].

У науці цивільного права така позиція підтримується на сьогодні багатьма вченими. Так, на думку О. М. Вінник, виробничий кооператив — досить розповсюджена (особливо в сільському господарстві та будівництві) організаційно-правова форма підприємницької діяльності, що виникла в надрах ринкової системи господарювання і добре до неї пристосована. Основною рисою, що виділяє виробничі кооперативи серед інших підприємницьких організацій, є мета їх створення та функціонування — об’єднання трудової діяльності членів кооперативу у сфері виробництва продукції, робіт, послуг з метою отримання прибутку [9, с. 16]. Віднесення виробничого кооперативу до господарських товариств вважаємо неправильним, оскільки господарське товариство — це окрема організаційно-правова юридична особа, яка має ознаки, які притаманні тільки їй. Так, слушною є пропозиція Є. О. Суханова про те, що є назрілим закріплення в ГК РФ поняття корпоративної організації (корпорації) бо багато “корпоративних” питань повинно вирішуватися однаково. Зокрема це питання прийняття або виключення з числа членів корпорації, їх право на участь в управлінні. У результаті цього є потреба законодавчого закріплення традиційного для європейського континентального права поділу юридичних осіб на корпорації та організації некорпоративного типу. До перших слід віднести шість видів юридичних осіб: господарські товариства, виробничий кооператив (комерційні організації), а також споживчі кооперативи, громадські та релігійні організації, асоціації та союзи (некомерційні організації). До некорпоративних організацій — унітарні підприємства (комерційні організації), а також фонди та установи (некомерційні організації). Цей перелік є вичерпним [10].

Проаналізуємо вищевказані ознаки виробничого кооперативу. Виробничий кооператив — добровільне об’єднання громадян. На думку І. М. Кучеренко, така ознака як добровільність об’єднання не є відмінною ознакою кооперативу. Хоча ЦК України не виділяє такої ознаки при визначенні поняття господарського товариства, але всі види підприємницької діяльності юридичних осіб мають цю ознаку, оскільки ніхто не має права змусити особу стати учасником-акціонером господарського товариства [11, с. 155]. Кооператив створюється за рішенням його засновників. Членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку (ст. 10 Закону “Про кооперацію”). Разом з тим у ст. 163 ЦК України передбачається участь у діяльності виробничого кооперативу також інших осіб. Законодавець не уточнює статус таких осіб. Ймовірно, йдеться про асоційованих членів. У ст. 14 Закону “Про кооперацію” вказується про те, що асоційованим членом може бути фізична або юридична особа, яка зробила пайовий внесок і користується правом дорадчого голосу в кооперативі. При ліквідації кооперативу асоційований член кооперативу має переважне порівняно з членами кооперативу право на одержання паю. ГК України ст. 95 взагалі не передбачає такої категорії як асоційоване членство. Згідно з визначенням, яке закріплене в цій статті, виробничим кооперативом визнається добровільне об’єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на ‘їх особистій трудовій участі та об’єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності. Як випливає з цього визначення, виробничий кооператив — об’єднання праці і капіталу: всі члени виробничого кооперативу зобов’язані брати особисту трудову участь у його діяльності та зробити майновий пайовий внесок. У науці асоційоване членство визначається як узагальнюючий правовий зв’язок членів щодо здійснення ними пайових внесків у створення та розвиток кооперативу, отримання частки доходу на свій пай та у першочерговому порядку внесків тощо у разі ліквідації кооперативу, а також управління кооперативом тільки з дорадчим голосом [12, с. 112]. Питання асоційованого членства в науці є певною мірою дискусійним. Так, на думку В. О. Коверзнева, термін “асоційоване членство” не зовсім відповідає визначенню та принципам виробничої кооперації. Асоційованих членів комерційного виробничого кооперативу, які не зв’язані з ним трудовою функцією і виступають практично тільки як його інвестори, доцільніше йменувати інвестиційними учасниками комерційного виробничого кооперативу, бо їх участь у кооперативі не має нічого спільного з членством у ньому [13, с. 116-117]. На нашу думку, є правильною позиція законодавця про те, щоб вирішення цього питання було віднесено кодексом до статуту кооперативу для надання прав самим членам кооперативу вирішувати це питання, разом з тим повинні бути чітко виписані в законодавстві умови та кількісна складова такого членства. Так, наприклад, згідно з ч. 2 ст. 7 Закону Російської Федерації “Про виробничі кооперативи” кількість членів кооперативу, які зробили пайовий внесок, беруть участь у діяльності кооперативу, але не беруть особистої трудової участі у його діяльності, не може перевищувати двадцять п’ять відсотків кількості членів кооперативу, які беруть особисту трудову участь у його діяльності [14].

Закон України “Про кооперацію” допускає участь іноземних громадян та осіб без громадянства у створенні та діяльності виробничого кооперативу нарівні з громадянами України. Мінімальна чисельність членів кооперативу при створенні не може бути менше трьох осіб (ст. 7 Закону).

Виробничий кооператив діє на підставі статуту, який затверджується загальними зборами його членів. У науці статут визначається як особливий локальний нормативний акт, положення якого обов’язкові не тільки для юридичної особи, а й для її контрагентів [15, с. 154]. Питання про правову природу статуту юридичної особи є доволі складним. Поряд з традиційними трактуваннями статуту як цивільно-правового договору або локального нормативного акта з’являються і нові теоретичні конструкції. Так, на думку О. М. Родіонової, за своєю правовою природою статут є правовим актом, який є формою опосередкування правоустановчого та правореалізаційного процесів впливу права на поведінку суб’єктів [16, с. 168-169]. В. С. Петренко вважає, що статут суб’єкта господарювання — юридичної особи, створеного двома і більше засновниками, варто визнати багатостороннім корпоративним правочином, що не є договором [17, с. 268-269]. Ми підтримуємо позицію науковців про те, що за своєю правовою природою це локальний нормативний акт. Статут виробничого кооперативу, на відміну від засновницького договору, не приймається засновниками, а затверджується загальними зборами його членів. Вимоги до змісту статуту виробничого кооперативу містяться у ст. 164 ЦК України, у ст. 8 Закону України “Про кооперацію”. Не будемо зупинятися на аналізі цих вимог, оскільки така робота вже проведена науковцями [18, с. 278-290].

Членство як принцип діяльності кооперативу. Термін “членство” може використовуватися в широкому і вузькому значенні. Так, у широкому розумінні членство означає приналежність особи до тієї чи іншої соціальної спільноти в цілому (наприклад, члени суспільства як соціуму). Друге значення слова “членство” випливає з вузького (спеціального) його тлумачення. У цьому сенсі членство означає не будь-яку приналежність особи до того чи іншого явища, а лише належність до сконструйованого правом специфічного соціального утворення, наприклад: сім’я та член сім’ї. Така належність визначає певну особливість правового статусу членів і соціального утворення, щодо якого і виникає членство, а також характер відносин між ними. У такому вузькому сенсі і слід розуміти членство щодо кооперативних та інших юридичних осіб, які засновані на членстві [19, с. 130]. На думку В. І. Семчика, право членства в кооперативі визначається як сукупність правових норм (правил) щодо реалізації конституційного права громадянина стати членом кооперативу, порядку й умов вступу до кооперативу та виходу з його складу, визначення і реалізації його правомочностей як поєднання членських прав та обов’язків про припинення членства і виходу з товариства [20, с. 80]. Права й обов’язки членів кооперативу передбачені у відповідних статтях ЦК України, ГК України та Законі України “Про кооперацію” (далі — Закон). Найбільш повний перелік прав та обов’язків міститься у ст. 12 Закону “Про кооперацію” [21]. Згідно з класифікацією, яка існує в науці, права членів кооперативу можна умовно поділити на такі групи: майнові, організаційні, інформаційні. Так, до майнових можна віднести одержання кооперативних виплат та виплат на пай у разі виходу з кооперативу отримання паю; до організаційних — участь у роботі загальних зборів з правом одного голосу, право обирати та бути обраним в органи управління; до інформаційних — одержання достовірної та повної інформації про фінансово-господарську діяльність кооперативу [22, с. 59]. Науковцями звертається увага на певні розбіжності в регулюванні саме майнових прав членів виробничого кооперативу [23, с. 91]. Так, у ст. 12 Закону йдеться про одержання членом кооперативу кооперативних виплат та виплат на пай, натомість у ст. 99 ГК України йде мова про отримання частки доходу на пай; а ст. 165 ЦК України закріплює право членів розподіляти між собою прибуток залежно від трудової участі. Дійсно, такі правові категорії, як “виплати”, “доходи”, “прибуток” мають різний правовий зміст. На думку І. В. Спасибо-Фатеєвої, виробничий кооператив є підприємницьким товариством і незалежно від того, як називається прибуток (дохід, кооперативні виплати), їх члени мають право на отримання доходу (прибутку) та інших виплат, якщо це передбачено статутом кооперативу [24, с. 665-666]. Поряд з правами членів кооперативу законодавець визначив і коло обов’язків, серед яких — обов’язок дотримання статуту, сплата визначених кооперативом внесків, виконання рішень органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу.

Виробничі кооперативи можуть здійснювати в різних галузях господарську діяльність із заготівлі, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції, виробів виробничо-технічного призначення; виготовлення товарів народного споживання тощо. З огляду на те, що виробничий кооператив належить до підприємницьких товариств, він володіє загальним обсягом правоздатності, тобто може здійснювати будь-які види діяльності. Разом з тим слід звернути увагу на те, що у ст. 8 Закону “Про кооперацію” міститься норма, згідно з якою у статуті повинні бути передбачені мета створення кооперативу і вичерпний перелік видів його діяльності. Така умова на сьогодні суперечить чинному законодавству, зокрема ст. 91 ЦК України.

Таким чином, до елементів цивільно-правового статусу виробничого кооперативу можна віднести:

1)       місце виробничого кооперативу в системі юридичних осіб приватного права — підприємницьке товариство;

2)       правоздатність виробничого кооперативу — здійснення виробничим кооперативом підприємницької діяльності з додержанням кооперативних принципів;

3)       порядок створення та припинення.

До особливостей створення виробничого кооперативу можна віднести такі:

—      виробничий кооператив — це добровільне об’єднання громадян;

—      кооператив створюється виключно за рішенням його засновників;

—      членами кооперативу можуть стати громадяни, які досягли 16 років;

—      правовою формою об’єднання громадян у виробничому кооперативі є членство;

—      членство передбачає особисту трудову й іншу участь членів у його діяльності;

4)       виробничий кооператив здійснює дієздатність через систему створюваних органів: вищим органом управління в кооперативі є загальні збори його членів; в кооперативі з чисельністю більш ніж 50 осіб створюється спостережна рада; до складу виконавчих органів кооперативу входять правління та голова правління; питання, які належать до виключної компетенції загальних зборів членів виробничого кооперативу, не можуть бути передані іншому органу управління — це є гарантією здійснення кооперативного самоврядування;

5)       правовий режим майна виробничого кооперативу: одним з основних джерел формування відокремленого майна виробничого кооперативу є членські пайові внески; пайовий внесок можна визначити як обов’язковий внесок засновника, члена (асоційованого члена) кооперативу, що має вартісне вираження і здійснюється шляхом передачі до пайового фонду майна, у тому числі грошей, майнових прав або земельної ділянки.