Вступ

Одним із основних мотивів діяльності людини і людського суспільства є потреба забезпечення безпеки. Розвиток і вдосконалення соціально-економічних систем не може повністю вирішити проблему безпеки, постійно виникають нові види небезпек, у тому числі і соціальні. Складна ситуація в національній соціально-економічній системі України сьогодні зумовлює нагальну потребу пошуку методів та способів забезпечення соціальної безпеки на всіх рівнях. Логічно, що лише розгляд всіх рівнів суспільної безпеки в цілісному комплексі дасть можливість сформувати теоретичне підґрунтя для управління процесом гарантування як цілісної соціальної безпеки в суспільстві, так і окремого її рівня.

Складність функціонування соціально-економічної системи, забезпечення динамічного її розвитку і досягнення кінцевої мети відображає велика кількість наукових джерел, які присвячені дослідженню проблем соціальної безпеки. Теоретичні та прикладні аспекти соціальної безпеки, різні рівні її забезпечення досліджувати такі економісти, як П.П. Антонюк [1], В.К. Антошкін [2; 3], О.Г. Білорус [5], Л. Весельська, О.І. Іляш, В.І. Куценко, Е.М. Лібанова, Є.Б. Ніколаев, О.О. Сиченко, В.А. Скуратівський, А.А. Халецька, П.І. Шевчук. З позицій комплексно підходу до вивчення соціально-економічного розвитку регіону з використанням моделей та методів оцінювання суспільної безпеки на регіональному рівні дослідження проведено О.І. Іляшем. Механізми управління соціальною безпекою обґрунтували О. Новікова, Н. Палій, С. Кучерук та інші. В науковій літературі в публікаціях О. Мельниченко, О. Ілляш, О. Яременко досліджено організаційно-правове забезпечення суспільної безпеки з орієнтацією на аналіз ефективності соціальної політики. Проте, незважаючи на різностороннє дослідження суспільної безпеки, окреслена проблема потребує подальшого наукового дослідження.

1. Сучасні підходи до визначення категорії «суспільна безпека»

Суспільна безпека як окремий важливий складник національної безпеки «виникає як соціальний феномен у процесі розв’язання суперечності між такою об’єктивною реальністю, як небезпека, і потребою соціального індивідуума, соціальних груп і спільнот запобігти їй, локалізувати чи усунути наслідки небезпеки, реалізувавши свої соціальні інтереси найадекватнішими засобами» [13, с. 191]. Заважимо, що більшість науковців обґрунтовує суспільну безпеку як складник національної безпеки, проте при цьому, на наш погляд, некоректно стверджувати, що «соціальна безпека національної економіки є однією з основних складових частин суспільно-економічної ситуації країни» [28, с. 72], оскільки стан соціальної безпеки національної економіки є важливою характеристикою суспільно-економічної ситуації країни.

Сьогодні в Україні основними тенденціями формування системи суспільної безпеки є «розроблення адекватного методологічного апарату супроводження функціонування системи забезпечення соціальної безпеки національної економіки; визначення чіткого переліку постійно діючих на систему забезпечення соціальної безпеки національної економіки факторів зовнішнього і внутрішнього середовища; систематизація, опрацювання та узагальнення існуючих у цій сфері наукових розробок та проведення досліджень із питань, які раніше не були предметом наукового пошуку, але є актуальними для створення сприятливих умов побудови системи забезпечення соціальної безпеки національної економіки, та розроблення на цій основі відповідного термінологічного апарату; становлення дієвої організаційної структури та розроблення адекватного нормативно-правового супроводження функціонування системи забезпечення соціальної безпеки національної економіки в Україні» [7, с. 250—251].

У сучасній науковій літературі є різноманітні трактування соціальної безпеки. Так, Г. Пастернак-Таранушенко трактує соціальну безпеку як різновид безпеки, що базується на психологічному стані населення країни [17, с. 52]. Вузько трактують соціальну безпеку Є. А. Подольська і П.О. Назаркін, які під соціальною безпекою розуміють «комплекс заходів і технологій, які спрямовані на збереження і розвиток існуючої у державі соціальної системи» [20, с. 21]. О.О. Сиченко вважає, що «у найзагальнішому розумінні соціальна безпека — це стан гарантованої правової та інституційної захищеності життєво важливих соціальних інтересів людини, суспільства і держави від зовнішніх та внутрішніх загроз» [22, с. 35]. Соціальна безпека досягається тоді, коли забезпечується нормальний рівень життя населення, що відображає ступінь задоволення матеріальних і духовних потреб людини, який характеризується розміром реальних доходів у розрахунку на людину, обсягом економічних благ, що споживається людиною, стабільними цінами економіч-них благ, забезпеченістю житлом, доступністю освіти, медичного, культурного обслуговування, екологічної безпеки тощо [2, с. 95].

Т.А. Шахматова пропонує використовувати поняття «суспільна безпека національної економіки» як симбіоз понять «соціальна безпека» та «національна економіка», під якою варто розуміти «забезпечений державою у процесі управління національною економікою суспіль-но-економічний стан, за якого забезпечується нормальний рівень життя населення й умови функціонування та взаємодії підприємств, установ, організацій, домогосподарств та інших соціальних груп як на мікро-, так і на макро- рівні, мінімізуються загрози їхньому існуванню і забезпечується зростання рівня людського та економічного потенціалу країни, що здійснюється на основі відповідних правових норм за допомогою економічних і політичних інструментів» [8, с. 76]. На наш погляд, тут доцільно використовувати замість поняття «соціальна безпека національної економіки» поняття «соціальна безпека соціально-економічної системи».

Сформульовані науковцями підходи до трактування суті суспільної безпеки можна по суті охарактеризувати або з позицій стану захищеності інтересів соціальних суб’єктів (людини і суспільства), або з позицій конкретної дії держави, спрямованої на захист соціальних інтересів та потреб. Такі концептуальні підходи до соціальної безпеки Р.П. Підлипна називає статичним (традиційним) і наслідковим [19, с. 97], а В. Горин — ситуаційним і управлінським [6, с. 70].

На нашу думку, розуміння суспільної безпеки повинно поєднувати як мету, так і всі основні складники цього поняття. Відповідно під соціальною безпекою ми розуміємо складну багатофакторну категорію, яка характеризує стан захищеності соціальних інтересів людини, суб’єктів господарювання, суспільства і дер-жави, що, з одного боку, відображає здатність протистояти дестабілізуючій дії різноманітних зовнішніх і внутрішніх чинників, що створюють реальну загрозу стабільності у суспільстві, тобто загрозу виникнення соціальної напруженості, а з іншого боку — забезпечується (гарантується) системою соціального захисту і зрілістю соціальних інститутів у суспільстві.

У сучасній науковій літературі існують різноманітні підходи до дослідження суспільної безпеки. На думку економістів, можна виокремити чотири напрями або рівні дослідження соціальної безпеки:

—      вертикальний — містить розгляд соціальної безпеки держави з позиції окремих елементів ієрархічної структури. Він ґрунтується на необхідності забезпечення формування та розвитку соціальної безпеки на регіональному, тобто мікроекономічному рівні. За цим напрямом соціальна безпека держави забезпечується соціальною безпекою регіонів, окремих територій;

—      горизонтальний — зосереджує увагу на функціональній структурі соціальної безпеки, яка включає в себе трудовий потенціал, соціальну сферу, ринок праці і зайнятості населення, міграційну безпеку;

—      моністичний — характеризує головні напрями забезпечення соціальної безпеки щодо вирішення проблеми тіньової економіки, корупції тощо;

—      зовнішньоекономічний (соціально-психологічний) — характеризує ступінь захисту життєво важливих інтересів соціальних одиниць на макро- і мікрорівні. Цей напрям включає в себе збереження і розвиток людського потенціалу, стимулювання діяльності, соціалізації, життєзабезпечення [1, с. 214].

Такий підхід до класифікації напрямів дослідження має право на існування, проте, на наш погляд, важливо конкретизувати рівні дослідження.

Сучасна наукова думка розширює поняття безпеки за напрямами: від національної безпеки до безпеки груп і окремих осіб; від національної безпеки до системи міжнародної безпеки; від винятково військової безпеки до невійськової — політичної; економічної, соціальної тощо. Сьогодні поняття «безпека» виходить за межі національних економік, в науковий обіг вводяться та вивчаються поняття «глобальна безпека» та «міжнародна безпека», аналізується взаємозв’язок цих понять із національною безпекою та безпекою нижчих рівнів — регіональною, локальною (безпекою підприємства), індивідуальною. Міжнародна безпека є складником глобальної безпеки, яка відображає мегарівневі умови співіснування інституційних структур, за яких кожен член світової спільноти має можливість вільно обирати і здійснювати свою стратегію розвитку відповідно до принципів глобалізації. Безпека функціонування і розвитку економічної системи передбачає взаємозв’язок національної безпеки (макрорівень), регіональної безпеки (мезорівень), локальної безпеки (мікрорівень) та індивідуальної безпеки (нанорівень), де визначальною стає безпека окремої людини.

В економічній літературі є й інші підходи до розуміння рівнів безпеки Так, Б.О. Язлюк вважає, що необхідно виокремлювати три взаємозалежні горизонтальні рівні безпеки та її забезпечення, такі як забезпечення (гарантування) безпеки особистості; забезпечення (гарантування) безпеки суспільства; забезпечення (гарантування) безпеки держави [3, с. 151], які він графічно моделює у вигляді конкретних взаємозв’язків. Такої позиції притримуються й інші економісти [16, с. 400]. Зокрема, Є.Б. Ніколаєв констатує, що ці три рівні відображають специфічні параметри і ситуації функціонування соціально-економічної системи, такі як 1) соціальна безпека держави — зайнятість і ринок праці, безробіття, екологічна та техногенна безпека, епідеміологічна ситуація, демографічна ситуація, трудова міграція, соціально-трудові відносини; 2) соціальна безпека суспільства — соціальне середовище і соціальне страхування, гендерна політика, запобігання і розв’язання трудових конфліктів, боротьба з бідністю, ентонаціональні та релігійні відносини, виховання патріотизму; 3) соціальна безпека людини (якість і рівень життя) [16, с. 400].

На макро- і мікрорівнях суспільної безпеки зупиняється О. Білоус, який під соціальною безпекою розуміє «надійну захищеність життєво важливих інтересів соціальних суб’єктів на макро- та мікрорівнях, збереження і розвиток людського потенціалу, підтримку ефективного стимулювання діяльності людей, систем їхньої соціалізації та життєзабезпечення, невмирущих цінностей, моральності [5, с. 224].

Проте такі підходи не враховують регіональний і локальний рівні як ієрархічні рівні як безпеки загалом, так і соціальної безпеки. На наш погляд, соціальна безпека — це широке поняття, яке включає в себе комплекс заходів щодо соціального захисту всіх ланок і суб’єктів господарювання економічної системи, починаючи від громадянина, підприємств і закінчуючи державою. У процесі дослідження соціальної безпеки необхідно враховувати ієрархічну де- композицію, яка обґрунтовує взаємозалежність окремих її рівнів. В основу формування ієрархії рівнів соціальної безпеки покладено ступінь ідентичності та протилежності інтересів на кожному рівні і необхідність механізмів їх вирішення найбільш прийнятним шляхом.

Тому суспільну безпеку у суспільстві доцільно розглядати на таких рівнях, як нанорівень (соціальна безпека особи); мікрорівень (соціальна безпека підприємства); мезорівень (регіональна соціальна безпека); макрорівень (національна соціальна безпека).

Дослідження суспільної безпеки людини є також важливим, оскільки «мірилом соціальної безпеки є індивід і можливість його гідного існування, вільного розвитку і забезпечення його ієрархічних потреб як умови такого розвитку» [22, с. 37]. Д.В. Зеркалов вважає, що «соціальна безпека являє собою стан захищеності особистості, соціальної групи, спільноти від загроз порушення їх життєво важливих інтересів, прав, свобод», при цьому він звертає увагу, що соціальна безпека є дуже важливим складником національної безпеки [10, с. 4]. «Соціальна безпека людини, — стверджує П.І. Шевчук, — це певний стан життєдіяльності, убезпечений комплексом організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на реалізацію соціальних інтересів, формування сприятливої демографічної ситуації, збереження генофонду держави і трансформацію трудових ресурсів відповідно до ринкових вимог» [9, с. 108]. В.А. Гошовська зауважує, що соціальна безпека як людини, так і суспільства визначається зрілістю соціальних відносин у суспільстві, станом соціального захисту та рівнем соціальної безпеки у суспільстві [24, с. 71].

2. Критерії і показники суспільної безпеки та її місце в контексті соціального розвитку

Стан системи суспільної безпеки в Україні на думку багатьох вітчизняних експертів та фахівців повинен здебільшого охоплювати показники збереження життєво важливих соціальних складових функціонування суспільства і держави, а також здійснювати індикативне регулювання соціальних процесів, соціальної сфери та її інфраструктури у розвитку державного організму.

Відповідно, на нашу думку, механізм розробки і дослідження системи таких показників та індикаторів повинен сприяти виявленню та оцінці ступеня і міри соціальних загроз у системі забезпечення національної безпеки України. Завдяки такій системі з оцінкою різнопланових загроз можна виявити найбільш небезпечні процеси і деформаційні тенденції, які притаманні певному стану соціальної безпеки на різних етапах розвитку суспільного життя.

Відсутність такого механізму, спроможного підтримувати прийнятний рівень соціальної безпеки та гарантій, сприятиме лише намаганням вирішувати складні економічні проблеми, насамперед, за рахунок широких верств населення. Це буде лише гальмувати здійснення необхідних соціально-економічних перетворень у державі.

Досягнення зазначеної мети – забезпечення і підтримка соціальної безпеки у державі та суспільстві можлива лише за умови наявності та здійснення постійно діючого моніторингу розвитку соціально-економічної ситуації в державі. При цьому, особливого значення набиратиме питання поєднання процесів розробки стратегії політики соціальної безпеки з прийняттям відповідних рішень на державному рівні з цього питання.

Слід також відзначити і те, що формування відповідної системи показників та індикаторів соціально-економічного плану є певною мірою намаганням здійснення перебудови і в організаційній структурі самого державного організму, оскільки здійснюються відповідні реальні кроки до розробки «технології забезпечення соціальної безпеки» в Україні. Технологія соціальної безпеки держави взагалі і, зокрема, в Україні має визначати відповідні функції та відповідні вимоги до всіх суб’єктів соціальної безпеки, які сприяють її забезпеченню у контексті реалізації загальнонаціональних інтересів та пріоритетів і унеможливлюють у подальшому розвиток конфліктогенного потенціалу суспільства та держави. Проте, в теоретичному та практичному плані ця проблема в Україні є малодослідженою та майже нереалізованою.

Побудова системи таких індикаторів та показників для України справа відносно нова, проте в окремих державах світу мають місце спроби впровадження такої системи уже декілька років поспіль (Австрія, Угорщина та Росія починаючи з другої половини 90-х років розвиток соціально- економічної ситуації та стан соціальної безпеки у суспільстві і державі досліджується та відслідковується за допомогою певної групи соціально- економічних індикаторів та показників, за умови проведення постійно діючого соціального моніторингу).

До групи таких інформаційних показників та індикаторів входять:

–         показники якості життя населення і окремо взятого середньостатистичного громадянина держави;

–         демографічні показники суспільного розвитку, а також індикативні регулятори соціальних процесів та соціальної сфери держави.

Зазначені показники переважно використовуються однаково в усьому світі як найбільш вагомі характеристики рівня соціально-економічних небезпек та стану процесів, які відбуваються у соціальній площині розвитку суспільства і держави. Співставлення цих показників у різних регіонах держави дозволяє зробити не тільки відповідні науково-теоретичні та практичні висновки, але й змоделювати певну прогнозну ситуацію щодо можливого соціально-економічного розвитку суспільства та держави, як на найближче майбутнє, так і на довгострокову перспективу.

Доцільність такої справи, на нашу думку, є беззаперечною і безальтернативною. Оскільки це дає можливість не тільки мати вичерпну інформацію про кількісні та якісні характеристики і параметри життя населення, а також створює можливості формування дієвого механізму управління економічними та соціальними процесами в державі і забезпечує формування цивілізованої державної політики у цьому напряму.

Мова йде не тільки про окремі соціально-економічні показники та індикатори соціального розвитку суспільства, а й про формування цілісної системи, здатної охопити всі аспекти цієї проблематики з можливими розрахунками подальших варіантів розвитку подій у суспільно-політичному та економічному житті держави.

Зацікавленість фахівців цією роботою, на наш погляд, має викликати наукове визначення та обґрунтування наявності соціально-економічних показників та індикаторів, а також реальний механізм їх аналітичної обробки у пріоритетності розташування та ступені впливу на систему існуючих загроз та на стан забезпечення соціальної безпеки в Україні.

Безумовно, така система взаємопов’язаних показників повинна базуватися на певних законодавчо-нормативно-правових актах і насамперед, на основних положеннях Законів про соціальний захист населення, або на державних гарантіях та стандартах соціального захисту населення, які надає власне держава. Певною мірою саме державна система соціальних гарантій та стандартів зможе бути дієвим механізмом у забезпеченні соціального захисту населення, незалежно від змін у суспільно-політичному житті держави.

Згідно нашої концепції, побудова реєстрової системи має передбачати:

–         по-перше, застосування порівняльних методів аналізу й оцінки поточної соціально-економічної ситуації у державі в поєднанні з експертною оцінкою рішень, які приймаються на найвищому державному рівні з питань соціальної політики та соціальної сфери;

–         по-друге, використання методів кластерного аналізу, які охоплюють як всю проблему, так і окремі її аспекти. Застосування зазначених методів розширює можливість проведення різноманітних зіставлень на багатомірних об’єктах соціальної сфери та її інфраструктури в державі. Концентрація зусиль на багатомірному порівняльному аналізі, дає можливість одержати прийняті результати в умовах відсутності жорстких обмежень кількості показників, обраних для аналізу та оцінки;

–         по-третє, доцільно, на наш погляд, розглядати динаміку розвитку стану загроз у сфері соціальної безпеки України у поєднанні та з урахуванням існуючих національних інтересів і пріоритетів системи забезпечення національної безпеки України;

–         по-четверте, в умовах українських реалій не менш доцільно і раціонально застосовувати методологічні підходи, які прийняті у всьому світі з цієї проблематики. Зокрема, мова йде про використання та застосування основних показників «Індекс людського розвитку» (Матеріальний добробут населення; Умови проживання населення; Соціальне середовище; Стан і охорона здоров’я; Рівень освіти населення; Демографічний розвиток; Екологічна ситуація; Фінансування людського розвитку).

Запропонована методична база щодо такого системного аналізу й оцінки окремих проблем соціальної безпеки в контексті загальновизнаних норм, принципів та стандартів національної безпеки, дозволяє визначити основні закономірності, притаманні процесам, які розглядаються, виявити їхню пріоритетність та взаємний вплив, а також розробити головні напрямки сучасної соціальної стратегії та спрогнозувати можливий перебіг соціально- економічних подій у державі та суспільстві.

Проте, під час аналізу процесів, які мають місце у соціально- економічній сфері життєдіяльності суспільства, доцільно також виділяти та акцентувати увагу на найбільш важливих складових цієї сфери, до яких передусім слід віднести:

–         міцність і надійність усіх елементів існуючої в державі соціально- економічної системи;

–         державні і недержавні механізми стримування дестабілізуючих факторів у розвитку економічної та соціальної сфери;

–         умови та заходи щодо можливості та доцільності модернізації цієї сфери.

Разом з тим, до основних принципів забезпечення стабільного розвитку соціально-економічної сфери у функціонуванні суспільства і держави слід віднести: верховенство норм діючих законів; додержання балансу суспільних інтересів в порівнянні з інтересами держави і окремо взятої особи; взаємна відповідальність усіх членів суспільства перед державою та держави перед усіма членами суспільства.

Проте, слід також враховувати й існування наявності певних протиріч між окремими громадянами і державою під час забезпечення державою реалізації прав і свобод громадян.

Саме тому, для формування цілісного уявлення про можливі соціально-економічні показники та індикатори доцільно у першу чергу створити: банк даних щодо таких показників та індикаторів; нормативну базу даних щодо можливої зміни основних параметрів показників та індикаторів у правовому полі держави: а також можливі та реальні механізми щодо забезпечення гармонійного поєднання існуючих показників з реаліями розвитку соціально-економічної сфери.

Проведений системний аналіз дає можливість сформувати певний класифікатор існуючих показників та індикаторів у соціально-економічній площині. Можна застосувати наступну класифікацію для економічних показників загального характеру, до яких слід у першу чергу віднести: валовий внутрішній продукт (ВВП); темп інфляції; дефіцит бюджету; рівень безробіття ; економічне зростання; рівень та якість життя; стан демографічних процесів; інтегрованість у світову економіку; енергетична та сировинна залежність; діяльність “тіньової економіки.

Важливе значення матимуть ті порогові індикатори, вихід за межі яких веде до руйнації основних показників системи життєдіяльності економіки та соціальної сфери. При цьому, необхідно зазначити, що людський фактор у цьому аспекті необхідно розглядати як основу соціально-економічної сфери життєдіяльності суспільства. Тому індикаторами соціально – економічної безпеки, що мають відношення до цього аспекту і за своїм спрямуванням є демографічними показниками, можуть бути: коефіцієнт природного приросту населення; коефіцієнт міграції; коефіцієнт смертності населення. Однією з головних стратегічних цілей у побудові соціально-економічних індикаторів та показників є намагання відтворити основні сучасні характеристики якості життя в Україні. До найважливіших з них відносяться співвідношення між рівнем доходів різних соціальних груп. Основною практичною метою дослідження таких показників є створення механізму підтримки соціальних пропорцій у суспільстві.

Механізм соціальних індикаторів доцільно розробити таким чином, щоб він визначав оцінку зростання небезпек, а саме: відповідність значення показника ефективному розвитку соціальних процесів (соціальна пропорційність); відхилення показника від «оптимального» значення (соціальна диспропорція), яка не має небезпечного характеру; небезпечне відхилення показника (соціальна деформація), що свідчить про необхідність корегуючих державних заходів; загрозливе відхилення значення показника (соціальна загроза), яке потребує термінового втручання держави для уникнення соціальних руйнувань, усунення загроз соціальній безпеці.

Таким чином, впровадження механізму соціальних індикаторів є необхідним кроком на шляху утвердження цілеспрямованої державної політики національної безпеки, сутністю якої є створення надійної системи гарантій цивілізованого державотворення, буття і розвитку народу України у демократичному суспільстві.

Розглядаючи процес визначення механізму індикаторів соціальної сфери, необхідно зазначити, що головним критерієм для визначення цієї системи має стати показник задоволення життям пересічного громадянина держави. Цей показник на індивідуальному рівні має визначати, наскільки пересічний громадянин є вдоволений своїм життям, а на рівні регіонів держави та країни має розкривати динаміку соціально-економічних змін та зрушень. Крім цього, доцільно вводити і такий показник, який має визначати рівень законності та легітимності соціальних, економічних та політичних процесів у державі. Зрештою, також слід враховувати і наявність та дію такого чинника, як довіра пересічних громадян держави до самої держави та її державних інституцій. Беззаперечним є також і те, що в контексті вищезазначеного, особливу увагу слід зосереджувати і на показнику розвитку людського потенціалу. Саме цей показник має розкривати динаміку людського чиннику в оцінці соціальних та економічних процесів. Більш того, зазначений показник логічно пов’язується з показником стану оточуючого середовища. Цей показник має розкривати стан природного середовища, стан соціокультурного та політичного середовища.

Стан задоволення життям пересічного громадянина, рівно як і інші критерії, взаємопов’язані між собою і у значній мірі визначаються групою загальних показників соціально-економічного плану. До показників цієї групи доцільно віднести наступні: ступінь диференціації доходів населення; падіння життєвого рівня населення; затримка виплат заробітної плати та пенсій; зниження реальної заробітної плати.

Таким чином, у запропонованій системі, мають бути базові показники і до їх складу раціонально вводити наступні індикатори та параметри: грошові доходи на душу населення; оплата праці, в тому числі і середньомісячна; індекс споживчих цін на товари і послуги; індекс реальної заробітної плати; мінімальна заробітна плата; мінімальний споживчий бюджет (кошик); рівень межі малозабезпеченості; соціальні гарантії малозабезпеченим верствам населення.

Суспільна безпека при реалізації права на соціальне забезпечення та захист виражається у всебічній державній та громадській підтримці вразливих верств населення; подолання бідності; забезпеченні достатнього життєвого рівня, до якого включаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат, висока якість надання соціальних послуг та соціального обслуговування;

Забезпечення права на культурний розвиток. Не менш важливе значення для людини у порівнянні з правом на працю та соціальним забезпеченням й захистом займають культурні права та свободи. Вираження своєї духовності та ідеологічної орієнтації не може заборонятись жодним урядом світу, якщо тільки вони не загрожують національній безпеці. Ніхто не може відчужувати ці права, загрожуючи соціальній безпеці та комфорту людини, або незаконно користуватись результатами творчої праці інших осіб.

А.Ю. Строган визначає культурні права як «сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством протягом всієї історії, яка є формами діяльності людей і сприяє розвиткові особистості та суспільства в цілому» [18].

Культурні права та свободи людини закріплені у статті 27 Загальної декларації прав людини та передбачають що «кожен має право вільно брати участь у культурному жилі своєї спільноти, користуватися здобутками мистецтва та науковими досягненнями, кожен має право на захист своїх моральних і матеріальних інтересів, які випливають із його авторства наукових, літературних чи мистецьких творів» [19]. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права наголошує, що «держави, що беруть участь у дійсному Пакті визнають право кожної людини на: а) участь у культурному житті; б) користування результатами наукового прогресу і їхнього практичного застосування; в) користування захистом моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з будь-якими науковими, літературними або художніми працями, автором яких він є» [20]. Конституція України так само передбачає культурні права, їх невідчужуваність та непорушність, встановлюючи право на освіту (стаття 53), на користування культурною спадщиною, на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості на результати власної інтелектуальної, творчої діяльності (стаття 54), на інформацію (стаття 34). Кожна людина має право бути проінформованим про стан речей, особливо, коли він загрожує її життю та здоров’ю.

Таким чином, суспільна безпека неможлива без достатнього рівня можливостей для культурного та духовного розвитку. Соціальна безпека при реалізації права на культурний та духовний розвиток виражається у: забезпеченні якісної освіти; свободі творчої діяльності та духовному вираженні, захисті результатів творчої, інтелектуальної діяльності у свободі розпоряджатись культурною спадщиною; у своєчасному отриманні достовірних інформаційних даних. 

Висновки

Отже, суспільна безпека є багаторівневою системою. Ми погоджуємося з думкою Н.М. Крауса, який стверджує, що суспільна безпека як система на сучасному етапі розвитку не є цілісною, організованою, керованою, здатною пристосовуватися до змін зовнішнього середовища [13, с. 191]. Соціально-економічна нестабільність, зростання соціальної напруженості в українському суспільстві свідчать про низький рівень забезпечення соціальної безпеки у суспільстві, причому на всіх її рівнях. Це вимагає посилення державного регулювання як економічної, так і соціальної сфери, оптимізації державного управлінського апарату, розроблення науково обґрунтованої стратегії соціально-економічного розвитку. Саме від вирішення соціальних проблем на всіх рівнях соціальної безпеки — від макрорівня до нанорівня — залежить рівень соціальної стабільності у суспільстві, якісний рівень життя населення, а також створення реальних передумов для подальшого економічного розвитку.

Підсумовуючи наведене, можемо дійти висновку, що поняття суспільної безпеки комплексне та багатоструктурне. Це такий рівень правового та суспільного устрою, за якого державою та недержавними установами забезпечується відсутність соціальних ризиків для людини при здійсненні трудової діяльності, реалізації права на соціальне забезпечення й захист, а також на культурний і духовний розвиток. 

Список використаної літератури

1. Антонюк П.П. Теоретико-концептуальні підходи до поняття «соціальна безпека» підприємства : характеристики, переваги, недоліки / П.П. Антонюк // Вісник Житомирського державного технологічного університету. Сер. : Економічні науки. – 2013. – № 1. – С. 214-219.
2. Антошкін В.К. Рівень і якість життя населення регіонів та їх вплив на соціально-економічну безпеку // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. – 2014. – № 1. – С. 95-99.
3. Антошкін В.К. Сутність соціально-економічної безпеки регіонів та її зв’язок з національною безпекою держави // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. – 2014. – № 3. – С. 17-23.
4. Венглюк І.В. Становлення соціально-економічної безпеки підприємства // Економічний вісник Донбасу. – 2013. – № 3. – С. 226-230.
5. Глобалізація та безпека розвитку: монографія / О.Г. Білорус, Д.Г. Лук’яненко та ін. – К.: Вид-во КНЕУ, 2001. – 733 с.
6. Горин В. Соціальні гарантії в системі соціальної безпеки держави / В. Горин // Світ фінансів. – 2013. – № 2. – С. 69-80.
7. Жадан Є. Дослідження категоріального апарату у сфері управління соціальною безпекою міста // Державне управління та місцеве самоврядування. – 2014. – Вип. 4. – С. 3-15.
8. Завора Т.М. Реформування регіональної соціальної політики в контексті забезпечення соціальної безпеки / Т М. Завора, О. В. Чепурний // Економічний простір. – 2013. – № 76. – C. 70-80.
9. Залізко В.Д. Соціальна безпека сільських територій: проблеми та перспективи / В.Д. Залізко // Агросвіт. – 2014. – № 11. – С. 21-27.
10. Зеркалов Д.В. Социальная безопасность: монография. – К.: Основа, 2012. – 530 с.
11. Іляш О.І. Наукові передумови ідентифікації категорії «соціальна безпека регіону» // Збірник наукових праць Луцького національного технічного університету. Економічні науки – 2010. – Вип. 7. – Ч. 3. – С. 37-62.
12. Коленда Н.В. Сутність механізму забезпечення соціальної безпеки населення // Економічні науки. Сер. : Економіка та менеджмент. – 2012. – Вип. 9(1.1). – С. 140-149.
13. Краус Н.М. Соціальна безпека на різних рівнях економічної агрегації / Н.М. Краус // Економіка і регіон. – 2013. – № 5. – С. 189-193.
14. Лугова В.М. Соціальна безпека як ключова підсистема без-пеки підприємства / В.М. Лугова, Т.В. Голубєва // БІЗНЕСІН- ФОРМ. – 2011. – № 10. – С. 69-72.
15. Ляшенко О. Соціально-економічна безпека суб’єктів господарювання за умов глобалізації / О. Ляшенко // Вісник ТНЕУ- 2007. – № 5. – С. 357-359.
16. Ніколаєв Є.Б. Проблематика соціальної безпеки в контексті навчального курсу «Соціально-економічна безпека» / Є.Б. Ніколаєв // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства : зб. наук. праць. – Х.: ХНУ ім. Каразіна. – 2011. – Вип. 17. – С. 399-404.
17. Пастернак-Таранушенко Г.А. Економічна безпека держави / Г.А. Пастернак-Таранушенко. – К. : Ін-т держ. упр. і самоврядування при КМ України, 1994. – 112 с.
18. Підгірна В.Н. Соціальна безпека як пріоритетна складова національної безпеки України / В.Н. Підгірна, А.І. Магаляс [Електронний ресурс].
19. Підлипна Р.П. Теоретико-методологічні основи соціальної безпеки // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія : Економіка. – 2015. – Вип. 1(1). – С. 97-100.
20. Подольська Є.А. Новий сенс й інноваційні способи забезпечення соціальної безпеки // Вісник Одеського національного університету. Серія : Соціологія і політичні науки. – 2015. – Т. 20. – Вип. 2. – С. 19-25.
21. Савіна Г.Г. Гармонізація інтересів підприємства в кризових умовах як основа забезпечення його соціально-економічної безпеки // Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. – 2009. – № 4. – Т 1. – С. 229-231.
22. Сиченко О.О. Соціальна безпека в системі національної безпеки держави // Наукові праці Чорно-морського державного університету імені Петра Могили комплексу «Києво-Могилянська академія». Сер. : Державне управління. – 2012. – Т. 186. – Вип. 174. – С. 34-38.
23. Скуратівський В.А. Основи соціальної політики / В.А. Скуратівський. – К. : Вид-во МАУП, 2002. – 200 с.
24. Соціальна держава: український вибір / за ред. В.А. Гошовської; вид. друге. – К.: ЦПСД, 2007. – 337 с.
25. Сухоруков А.І. Методичні рекомендації щодо оцінки рівні економічної безпеки України / А.І. Сухоруков, С.Л. Воробйов, Т.П. Крупельницька. – К.: Національний інститут проблем міжнародної безпеки, 2003. – 63 с.
26. Халецька А.А. Формування державної політики соціального захисту населення в умовах макроекономічної рівноваги : автореф. дис. … д-ра держ. упр. : 25.00.02 / Халецька А.А.; РВПСУ НАН України. – К., 2010. – 42 с.
27. Шахматова Т.А. Тенденції формування та розвитку системи забезпечення соціальної безпеки національної економіки / Т.А. Шахматова // Університетські наукові записки. – 2014. – № 4. – С. 249-256.