Система національної безпеки України
Вступ
Загальна теорія національної безпеки особливе місце відводить системі забезпечення національної безпеки. В сучасних умовах для України це абсолютно виправдано і небезпідставно, адже виникнення загроз, пов’язаних, наприклад, із геополітичними змінами або тиском збоку потужних іноземних держав вимагає негайного реагування. Забезпечення національних інтересів — ось чого має прагнути і відстоювати наша держава. Усвідомлення того, що у кожної держави власні національні інтереси — ключ до успішного ведення політики, реформування законодавства та визначення пріоритетів.
Інститут забезпечення національної безпеки і оборони посідає не останнє місце у сфері відстоювання національних інтересів та захищеності державного суверенітету, адже відсутність даної системи унеможливить надійний захист основ, базису національної безпеки, і з часом це призведе до фатальних, часто невиправних наслідків [1, с. 25].
На жаль, ситуація, що сьогодні складається у державі в умовах світової економічної кризи, та тенденції її розвитку свідчать про наявність низки факторів, які загрожують конституційним правам і свободам громадян, громадянській злагоді, реалізації політичного та економічного курсу України. Тому існування і прогресивний розвиток нашої країни, як суверенної держави, залежать від здійснення цілеспрямованої політики щодо захисту її національних інтересів.
1. Поняття національної безпеки держави
Система забезпечення національної безпеки України (СЗНБ) створюється і розвивається відповідно до Конституції України та інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері управління національною безпекою [5, с. 14].
Закономірно, що усередині кожної системи існують недоліки, однак необхідно усвідомлювати, що ціна такого недоліку може бути занадто високою, що відобразиться на роботі усього механізму роботи системи. Така ж ситуація і з системою національної безпеки: необхідно раціонально поглянути на ситуацію, що склалася, і пропорційне співвіднести загрози і виклики, що нависли над Україною у сучасних умовах.
Запорукою забезпечення ефективного захисту інтересів особи, суспільства і держави є національна єдність, яка досягається за умов поваги до гідності людини та реалізації життєво важливих національних інтересів України. Під терміном «національні інтереси» розуміють життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності українського народу як носія суверенітету і єдиного носія влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток. До таких національних інтересів відносять:
– права та свободи людини і громадянина;
– суверенітет України, її територіальна цілісність, недоторканість державного кордону, демократичний конституційний лад, верховенство права;
– соборності держави на основі консолідації усіх територіальних громад, суспільних верств, етнічних груп навколо цінностей незалежного, вільного, суверенного і демократичного розвитку єдиної України;
– конкурентоспроможності держави та економічного добробуту населення шляхом всебічного розвитку людського, науково-технічного, інноваційного потенціалів країни;
– реалізація конституційного принципу розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову;
– додержання гарантій незалежності та об’єктивності суду;
– обмеження втручання держави у діяльність економічних суб’єктів, громадян, громадських організацій та політичних партій, релігійних об’єднань;
– безпечні умови життєдіяльності та за-хисту навколишнього природного середовища;
– збереження і розвитку духовних і культурних цінностей суспільства;
– гармонійні відносини з іншими державами світу.
Стратегія національної безпеки України є документом, обов’язковим для виконання, і основою для розробки конкретних програм за складовими державної політики національної безпеки.
Об’єктами національної безпеки є:
1) людина і громадянин – їхні конституційні права і свободи;
2) держава – конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.
3) суспільство – його духовні, морально- етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище, земельні ресурси;
суб’єктами забезпечення національної безпеки є: Президент України; Верховна Рада України; Кабінет Міністрів України; рада національної безпеки і оборони України; міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; Національний банк України; суди загальної юрисдикції; прокуратура України; місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування; Збройні сили України, служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України; громадяни України, об’єднання громадян [1].
У цілому національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній та інших сферах. Але вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення безпеки обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам у кожній із цих сфер.
Так, основними чинниками, що загрожують міжнародній стабільності та погіршують регіональне середовище безпеки навколо України, є:
– загострення конкуренції між світовими центрами впливу, застосування сили або погрози силою у міжнародних відносинах;
– послаблення ролі міжнародних інститутів безпеки, що уможливлює безкарне застосування сили на міжнародній арені для реалізації власних інтересів;
– інтенсифікація процесів мілітаризації окремих держав і регіонів;
– поширення тероризму, наркоторгівлі, незаконної торгівлі зброєю та ядерними матеріалами, міжнародної організованої зло-чинності, поширення нелегальної міграції, торгівлі людьми, кіберзлочинності.
Виходячи з того, що сьогодні для України, як вважає рада національної безпеки і оборони, не існує прямої воєнної загрози, а можливості політичного тиску з боку іноземних держав хоча й існують, але обмежені, національна безпека нашої країни піддається, головним чином, впливу внутрішніх загроз. Тому питання воєнної безпеки, які в основному торкаються зовнішніх загроз, хоча й пов’язані з іншими елементами національної безпеки, ретельно розглядатися не будуть. А серед внутрішніх загроз, передусім, слід виділити економічну складову. Невипадково у ст. 17 Конституції України [3] підкреслюється, що забезпечення економічної безпеки є однією з найважливіших функцій держави.
На жаль, сьогодні Україна знаходиться у складному соціально-економічному становищі. На думку багатьох експертів, основними факторами, що стримують економічний розвиток країни, є:
– недосконала бюджетна політика та слабкість бюджетного планування;
– низька фінансова дисципліна та непрозорі схеми розрахунків;
– недосконала податкова політика;
– значна диференціація доходів населення та високий рівень бідності;
– низька ефективність приватизаційних програм та їх інвестиційних результатів, не-захищеність прав власників, інвесторів та кредиторів;
– несприятливий інвестиційний клімат, що стримує залучення інвестицій та гальмує формування ресурсів для проведення структурної перебудови економіки, підвищення її ефективності та конкурентоспроможності тощо.
У соціальній та гуманітарній сферах за-грозами національній безпеці стають:
– невідповідність програм реформування економіки країни і результатів їх здійснення визначеним соціальним пріоритетам;
– неефективність державної політики щодо підвищення трудових доходів громадян, подолання бідності та збалансування продуктивної зайнятості працездатного населення;
– криза системи охорони здоров’я і соціального захисту населення і, як наслідок, небезпечне погіршення стану здоров’я населення;
– поширення наркоманії, алкоголізму, соціальних хвороб;
– зменшення населення держави та скорочення тривалості життя у країні (особливо у чоловіків) тощо.
Але справжнім національним лихом стає бідність і різке розшарування населення за рівнем доходів.
Гострими проблемами у науково-технологічній сфері, що негативно впливають на національну безпеку, є:
– наростаюче науково-технологічне відставання України від розвинутих країн;
– неефективність державної інноваційної політики, механізмів стимулювання інноваційної діяльності;
– низька конкурентоспроможність національної продукції;
– нерозвиненість внутрішнього ринку високотехнологічної продукції та відсутність його ефективного захисту від іноземної технічної і технологічної експансії;
– зниження внутрішнього попиту на підготовку науково-технічних кадрів для наукових, конструкторських, технологічних установ та високотехнологічних підприємств, незадовільний рівень оплати науково-технічної праці, падіння її престижу, недосконалість механізмів захисту прав інтелектуальної власності;
– відплив учених, фахівців, кваліфікованої робочої сили за межі України.
2. Функції та завдання системи забезпечення національної безпеки України
Система забезпечення національної безпеки є не просто сукупність взаємодіючих структур, а й певного процесу формування правового поля та прийняття політичних рішень у сфері забезпечення національної безпеки. В структурі системи забезпечення національної безпеки має бути підсистема, головною функцією якої є не тільки розробка та прийняття державно-управлінських рішень щодо реалізації політики національної безпеки, а й формування правового поля вказаної політики. Вказану функцію виконує система державного управління забезпеченням національної безпеки, яка є підсистемою системи забезпечення національної безпеки [8, с. 355-357].
В якості функціональних компонентів системи забезпечення національної можна виокремити:
- аналітичний компонент, який включає дії, пов’язані з накопиченням та аналізом нових знань у сфері національної безпеки, наприклад інформації про реальні та потенційні загрози, національні інтереси, цінності, цілі та інші структурні компоненти національної безпеки;
- прогнозно-проектувальний компонент, що включає дії, пов’язані з прогнозуванням міжнародної та воєнно-політичної ситуації, визначенням можливих загроз і ризиків та плануванні діяльності органів по забезпеченню національної безпеки в напрямку досягнення національних цілей;
- конструктивно-організаційний компонент – дії по реалізації конкретного впливу системи на середовище національної безпеки, на загрози національній безпеці з метою їх усунення чи мінімізації. Він також включає стратегію по використанню засобів, ресурсів, методів то забезпеченню національної безпеки;
- комунікативний компонент – дії, що пов’язані із налагодженням взаємодії структурних компонентів в середині системи забезпечення національної безпеки та зовнішнім середовищем.
В якості структурних компонентів системи забезпечення національної безпеки слід виділити:
- життєво важливі інтереси суб’єктів національної безпеки; національні цілі системи як відображення об’єктивних потреб особи, суспільства і держави в належному захисті їх життєво важливих інтересів;
- суб’єкти та об’єкти національної безпеки (особа, суспільство, держава); органи, що відповідають за забезпечення національної безпеки; ресурси, засоби, сили забезпечення національної безпеки.
Головною метою функціонування системи забезпечення національної безпеки України є забезпечення певного рівня національної безпеки держави, який гарантував би її національний суверенітет. Мета функціонування цієї системи досягається реалізацією головної функції – виявленням небезпек і загроз національним інтересам та їх нейтралізацією.
Для визначення функціональних складових системи забезпечення національної безпеки необхідно провести аналіз функцій зазначеної системи, а саме: функції цілепокладання, що реалізовує однин із найважливіших принципів системного підходу – смислоутворюючий зміст практики, який включає в себе цілеформування й обумовлює потребу в цілералізації; функції цілеформування, що забезпечує вибір та визначення цілей державного управління національною безпекою; функції цілереалізації, що забезпечує політико-правове конструювання системи забезпечення національної безпеки, що передбачає відбір і композиційну побудову державно-управлінського впливу на кожному етапі досягнення цілей політики національної безпеки, а також визначення особливостей діяльності по забезпеченню національної безпеки в конкретних історичних умовах; фундаментальної (основоположної) функції, що регулює заходи по забезпеченню національної безпеки; програмно-теоретичної функції, що регламентує процеси нормативно обумовленої поведінки та взаємодії суб’єктів забезпечення національної безпеки;
організаційно-управлінської функції, що забезпечує організацію та управління в системі забезпечення національної безпеки; інтеграційної функції, що регулює взаємодію системи забезпечення національної безпеки із системами забезпечення регіональної та міжнародної безпеки; прогностичної функції, що забезпечує виявлення та оцінку загроз національним інтересам; функції планування, що регулює розвиток системи забезпечення національної безпеки в контексті еволюцїї цільових настанов системи національної безпеки; аналітичної функції, що регулює розвиток підсистеми науково-методичного забезпечення національної безпеки в контексті еволюцїї викликів та загроз національним інтересам; координаційної функції, що забезпечує взаємодію органів державної влади, що опікуються питаннями забезпечення національної безпеки на основі оцінки рівня національної безпеки; соціально-адаптивної функції, що стимулює формуванння та розвиток соціальних якостей, формування соціально-психологічної мотивації особистості та населення у сфері забезпечення національної безпеки (освіта, виховання, звичаї, традиції); ідеологічної функції, що спрямована на поширення ідеології національної безпеки; партисипаторної функції, що сприяє соціалізації громадян країни, з метою їх активної участі в процесах забезпечення національної безпеки; функція моніторингу та контролю (див. табл. 1).
Таблиця 1. Функції та основні завдання системи забезпечення національної безпеки України
| Функції | Основні завдання |
| Цілепокладання | Концептуалізація національних інтересів.
Своєчасне прийняття та контроль виконання дежавноуправлінських рішень у сфері забезпечення національної безпеки, і внесення коректив по результатам їх реалізації. |
| Цілевизначення | Формування національних цілей забезпечення безпеки. |
| Цілереалізації | Захист недоторканості національних цілей забезпечення безпеки, їх носіїв та гаранта на протязі всього періоду їх юридичної дієвості.
Збереження смислу національних цілей забезпечення безпеки в рішеннях, які приймаються на всіх рівнях управління і в галузях права на протязі всього періоду їх юридичної дієвості. Визначення форм взаємодії між суб’єктами забезпечення національної безпеки. Визначення концептуальних засад формування системи забезпечення національної безпеки з урахуванням контексту політичного режиму конкретної держави, домінуючої парадигми національної безпеки, зовнішньополітичного курсу держави, характеру воєнної доктрини, засад застосування силових структур до виконання завдань у безпековій та оборонній сферах у державі та за її межами. Визначення форм взаємодії між різними підсистемами системи забезпечення національної безпеки. Визначення форм взаємодії між різними підсистемами системи забезпечення національної безпеки. Визначення форм взаємодії між різними підсистемами системи національної безпеки та міжнародними системами безпеки. Відбір і композиційна побудова впливу на систему міждержавних відносин на кожному етапі досягнення цілей державної політики забезпечення національної безпеки. |
| Організаційно- управлінська | Організація функціонування системи забезпечення національної безпеки в цілому; прийняття державноуправлінських рішень; відповідальність за прийняті рішення.
Впровадження системи демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією та правоохоронними органами держави. Впровадження системи взаємодії між державним та недержавним секторами системи забезпечення національної безпеки. Впровадження системи інформаційно-пропагандистського супроводження державної політики забезпечення національної безпеки. |
| Прогностична | Моніторинг процесів, що відбуваються в усіх складових сфери національної безпеки; прогнозування змін, що стануться в них, та загроз життєво важливим національним інтересам.
Спостереження за проявами міжнародного тероризму. Виявлення зовнішніх небезпек, загроз національним інтересам та дестабілізаційних чинників. Виявлення внутрішніх небезпек, загроз національним інтересам та дестабілізаційних чинників. Виявлення внутрішніх небезпек, загроз зниження рівня ефективності функціонування системи забезпечення національної безпеки. Оцінювання загроз національним інтересам. Виявлення причин виникнення загроз національним інтересам та прогнозування наслідків їх прояву. |
| Основоположна (фундаментальна) | Вжиття заходів щодо захисту державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості кордонів.
Вжиття заходів щодо відстоювання національних інтересів у різних сферах життєдіяльності суспільства Використання можливостей Ради безпеки ООН, ОБСЄ, НАТО, ЄС та інших структур колективної безпеки в питаннях захисту державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості кордонів України. Охорона державного кордону, повітряного простору держави та підводного простору в межах територіального моря України. Вжиття заходів щодо запобігання воєнному конфлікту. Боротьба з організованими злочинними угрупованнями, в тому числі міжнародними, які намагаються діяти через державний кордон України та виключну (морську) економічну зону України. Вжиття заходів щодо стримування розв’язання воєнного конфлікту та недопущення його переростання в локальну або регіональну війну. Проведення інформаційно-психологічних і спеціальних операцій для запобігання воєнному конфлікту та стримування його. Переведення національної економіки, окремих її галузей або підприємств, у тому числі транспортних, і комунікацій на функціонування в умовах особливого періоду |
| Програмнотеоретична | Розроблення концепцій, доктрин, стратегій і програм у сфері національної безпеки.
Планування і вжиття конкретних заходів щодо протидії та нейтралізації загроз національним інтересам. Створення та удосконалення нормативної бази для ефективного функціонування системи забезпечення національної безпеки. Удосконалення організаційної структури системи забезпечення національної безпеки. Розробка державної ідеології, ідеології державотворення та ідеології національної безпеки. Розроблення науково обґрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо прийняття державно-управлінських рішень для захисту національних інтересів України. |
| Планування | Прискорення реформування структурних елементів системи забезпечення національної безпеки, й зокрема Збройних Сил України та інших військових формувань для забезпечення максимальної ефективності виконання ними завдань за призначенням.
Спільне проведення планових та оперативних заходів у межах міжнародних організацій і договорів у галузі безпеки. Участь у дво- та багатосторонньому співробітництві в галузі безпеки, якщо це відповідає національним інтересам України Комплексне кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне та інше забезпечення діяльності складових (структурних елементів) системи для виконання завдань за призначенням. Підготовка сил і засобів силових елементів системи забезпечення національної безпеки до застосування їх за призначенням. Прискорення процесу делімітації та демаркації кордонів України. Виконання державних програм модернізації наявних і розроблення та впровадження новітніх зразків військової техніки та озброєнь. |
Головною метою функціонування системи забезпечення національної безпеки України є забезпечення певного рівня безпеки держави, який гарантував би її державний суверенітет. Мета функціонування цієї системи досягається реалізацією головної функції – виявленням небезпек і загроз національним інтересам та їх нейтралізацією. Провівши декомпозицію головної функції системи забезпечення національної безпеки, виокремлено ряд робочих функцій – цілепокладання, цілеформування, цілереалізації, фундаментальної (основоположної), організаційно-управлінської, прогностичної, планування, аналітичної, координаційної, соціально-адаптивної, ідеологічної, партисипаторної, моніторингу та контролю.
Відповідно до вказаного переліку функцій виокремлено окремі підсистеми, що забезпечують виконання завдань по забезпеченню національної безпеки України, а саме: інституційну, організаційно-управлінську, прогнозно-проектувальну, фундаментальну (основоположну), культурно-ідеологічну, комунікативну. Ці підсистеми функціонують як самостійні складові системи забезпечення національної безпеки, що керуються формальними (державними) структурами. Однак, для забезпечення функціональної єдності системи забезпечення національної безпеки України алгоритм управління повинен включати додаткову підсистему неформальної самоорганізації, що “запускає” функціонування решти підсистем. Тобто, функціональна структура системи забезпечення національної безпеки за рахунок створення каналу “комунікативна підсистема (неформальний контроль) – суб’єкти управління” зумовлює задіяння механізму неформальної самоорганізації, що функціонує паралельно з формальними структурами в рамках моделі “партисипаторного” управління.
Висновки
Визначальними чинниками, що впливають на стан національної безпеки України, є внутрішньополітична обстановка, зовнішньополітичний курс та ефективність державної політики в секторі безпеки. З огляду на аналіз чинників розвитку міжнародної обстановки та наявних зовнішніх і внутрішніх політичних проблем, виникає нагальна потреба сформувати ефективну систему захисту національних інтересів держави, здатну адекватно реагувати на сучасні загрози й виклики.
Першочергово необхідно виявити коло реальних та потенційних загроз, а також удосконалювати завдання системи забезпечення національної безпеки під визначальним впливом сукупності тих пріоритетів, врахування яких вимагає обстановка — сучасні умови. І тільки тоді можна говорити про успішність застосування тих чи інших шляхів реформування зазначеного інституту.
Основною умовою ефективності реалізації завдань захисту національних інтересів від реальних і потенційних загроз є прискорене реформування структур безпеки й оборони держави та підвищення ефективності функціонування всіх, без винятку, суб’єктів забезпечення національної безпеки. Звісно, це, як і будь- яка якісна зміна, вимагає часу, однак результат вчинення або невчинення таких дій прямо впливатиме на стан держави як такої, що може належним чином забезпечити, захист своїх інтересів. Крім того, окреме місце у системі забезпечення національної безпеки належить зовнішній розвідці, що свідчить про нагальну потребу реформування цієї структури та приведення відповідного законодавства у стан, який вимагають сучасні виклики та загрози.
Список використаної літератури
- Нижник Н. Р., Ситник Г. П., Білоус В. Т. Національна безпека України (методологічні аспекта, стан і тенденції розвитку): Навчальний посібник /За заг. ред. П. В Мельника, Н. Р. Нижника. —Ірпінь, 2000 —304 с.
- Аналітична доповідь Національного інституту стратегічних досліджень до позачергового Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України у сфері національної безпеки». — К. : НІСД, 2014. — 148 с.
- Стратегія розвитку України — 2020: [Електронний ресурс] / Офіційний веб- портал Президента України. — Режим доступу :http://www.president.gov.ua
- Закон У країни «Про національну безпеку України» від 21 червня 2018 року № 2469–VIII [Електронний ресурс] Офіційний веб-портал Верховної Ради України. — Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2469-19
- Функції та завдання системи забезпечення національної безпеки України в сучасних умовах / М. М. Шевченко // Науково-інформаційний вісник Академії національної безпеки. — 2014. — № 3–4. — С. 14–24. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/nivanb 2014 3-4 4
- Семенченко А. І. Теоретико-методологічні засади визначення, класифікація та оцінки системи загроз національної безпеки і рекомендації щодо їх удосконалення Вісн. Нац. акад. держ. упр. — 2007, № З. —С. 86–108
- Державна політика щодо стратегій забезпечення національної безпеки України / М. М. Їжа, Ю. О. Овчаренко // Теоретичні та прикладні питання державотворення. — 2011. — Вип. 8. — С. 10–24. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/tppd2011 8 З
- Горбуліни В. П., Качинський А. В. Визначення цілей формування державної політики національної безпеки України // Стратегічна панорама,— 2006. — № 13. — С. 13–26
