Актуальність теми. Нинішній етап розвитку людства характеризується безліччю тенденцій, серед яких можна вирізнити дві основні – інтеграційну і дезінтеграційну. Інтеграційні процеси у світі відбуваються у світі, проникаючи глибше у пласти людського буття, охоплюючи нові регіони проживання людей. Діалог і взаємозалежність культур, соціально-економічних систем, економічної та духовної сфери суспільства стає істотним чинником життя сучасної людини. Необхідність включення в процеси інтеграції диктується і умовами сучасного виробництва, і нагальною актуальністю проблем, що мають глобальний характер.

Динаміка суспільного розвитку не вичерпується тенденцією до інтеграції. Повноцінні відносини між соціальними системами або між різними культурами завжди мають певну специфіку. Адекватне сприйняття іншого історичного досвіду вимагає від суб’єкта суспільних відносин, соціальної системи чи нації більш глибокого розуміння закономірностей власного досвіду, його своєрідності.

Міжетнічні відносини виступають різновидом соціальних відносин. Розробка проблематики соціальних, зокрема міжетнічних, відносин у цілому і конфліктної стадії їх розвитку зокрема є важливою і актуальною з двох причин. По-перше, через її практичне та прикладне значення. По-друге, через перспективну можливість вивчення соціальних і міжетнічних відносин у більш проблемному і методологічному контексті шляхом аналізу екстремальних варіантів їх розвитку.

Із другої половини вісімдесятих і особливо в дев’яності роки провідним предметом дослідження соціальної психології та етноконфліктології стала проблема виходу із етнічних конфліктів, їх урегулювання й вирішення. До такого роду робіт треба в першу чергу віднести праці Е. Азара, Дж. Александера, Ф. Дюкса, Дж. Коуклі, Б. Оліарі, Р. Макгаррі, М. Рабі, Л. Рангараджана, Дж. Річардсона, М. Росса, Дж. Ротмана, Дж. Рубіна, К. Руперсінгхе, Т. Саати, Дж. Толанда й ін. Отже, сучасні закордонні роботи в галузі міжетнічних взаємин мають насамперед прикладний характер, і етап її розвитку в 1990-і роки можна позначити як прикладний, або технологічний.

1. Фактори виникнення міжетнічних конфліктів

Міжетнічні відносини визначаються наявністю або відсутністю етнічних конфліктів, які висвічують всі сторони і всі аспекти відносин між різними етнічними групами. При цьому поняття «етнічний конфлікт» розуміється в широкому сенсі слова як будь-яка конкуренція між групами — від реального протиборства за володіння обмеженими ресурсами до соціальної конкуренції.

Етноконфліктологічні концепції можна об’єднати в дві основні групи: загальні етноконфліктологічні концепції, що прагнуть виявити суть феномена як такого, і часткові (особливі), які пропонують аналіз одного з аспектів конфлікту, наприклад, політичного.

Головний акцент в обговоренні проблеми етнічності в 1990-і роки зводився до пошуку відповіді на питання: чи є етнічність джерелом конфлікту, чи породнеє етнічність як така конфлікт, чи вона лише залучається, використовується або навіть конструюється для інших форм боротьби і досягнення інших цілей? З огляду на це деякі науковці ставлять під сумнів коректність вживання поняття «етнічний конфлікт». Пропонується вживати замість поняття «етнічний» конфлікт «міжетнічний», щоб уникнути плутанини при аналізі, чи є етнічний компонент визначальним у виникненні подібного конфлікту, чи ні. Термін «міжетнічний конфлікт» більш нейтральний, а термін «етнічний» уже містить вказівку на природу конфлікту [5, р. 754].

Примордіалістський підхід базується на концепції існування спорідненості між членами етнічної групи (Дональд Горовіц). У рамках примордіалістського підходу етнічні конфлікти трактуються як невід’ємна частина історичного процесу, як явище, сутнісно властиве людському суспільству. Тобто етнічність у межах цього підходу є потенційним джерелом конфлікту. Варіанти і відтінки цих поглядів вельми різноманітні, тому їх об’єднання в єдину групу має сенс як антитеза постмодерністським концепціям етнічних конфліктів. Постмодерністські концепції заперечують етнічний характер конфлікту, який прийнято називати етнічним. Етнічні конфлікти розглядаються як інтелектуальний конструкт, або як механізм для досягнення позаетнічних цілей.

До постмодерністського дослідження етнічного конфлікту належать теорії, в рамках яких рушійними мотивами участі людей в етнічних конфліктах визнаються дві основні цілі – влада і матеріальні ресурси, що найчастіше є тотожними цінностями. Еліта мобілізує „неелітні” маси для боротьби за ці інтереси. Зручним інструментом такої мобілізації, на думку прихильників цих поглядів, є етнічність (інструменталіська теорія). Тому діяльність політичних лідерів у кризовий період 1980-х – 1990-х років, коли для того, щоб отримати або зберегти владу, вони звертались до націоналістичних аргументів, стає головним предметом дослідження.

Згідно з конструктивістською теорією, в основі конфліктів, які прийнято називати етнічними, можуть бути реальні, хоча й не обов’язково етнічні за своєю природою, проблеми. Конструктивісти підкреслюють соціально конструйовану природу етнічних груп, базуючись на концепті «уявлених спільнот» Бенедикта Андерсона [1]. Отже, і конфлікт є сконструйований.

Останні дослідження з цієї проблеми, які базуються на основі емпіричного матеріалу, поєднують всі три названі підходи, для того щоб найповніше розкрити всі аспекти конкретного етнічного конфлікту. Крім того, використовуючи лише один з підходів, неможливо пояснити, чому одні етнічні суперечності переросли у збройне протистояння, а інші – ні.

На думку Morton Deutsch конфлікт існує тоді, коли діяльність однієї із сторін несумісна з діяльністю іншого. Конфлікт може проявлятися від форми розбіжностей до війни [9].

У конфліктній обстановці у міжетнічних взаєминах виявляються так звані «універсальні ознаки», за якими можливо передбачити міжетнічні конфлікти або початок збройної боротьби. Серед «універсальних ознак» можна відзначити такі: демографічний ріст, вимоги державної автономії, якими володіла та або інша етнічна група в минулому, «шлейф» подій, обтяжених історією, розвинена інфраструктура, рецидив міжетнічних конфліктів. «Універсальні ознаки» представлені у вигляді семи основних факторів, за якими можна прогнозувати зростання міжетнічної напруженості.

Фактор 1. Група, що входить до етнічних або релігійних меншин, вимагає більшої автономії, ніж має зараз. У більшості випадків ці претензії вирішуються політичними і економічними методами.

Фактор 2. Ризик початку військових дій підвищується майже на 60 % у тому випадку, якщо меншість колись мала власну державність. Немає значення, коли і де існувало це державне утворення, яким чином воно було створено, яка форма правління була використана, з яких причин втратило незалежність. Ще більш небезпечно, якщо втрата незалежності відбулася у порівняно недавньому минулому.

Фактор 3. Що вище організованість груп, які виступають за незалежність, то більше шансів, що вони розпочнуть збройну боротьбу. Ризик збільшується на 83% порівняно з невдало організованими сепаратистами.

Фактор 4. Що успішніша в регіоні, що претендує на самовизначення, справа з інфраструктурою та інформаційними технологіями, то більше шансів, що почнуться бойові дії. Якщо певна етнічна група знаходиться в юрисдикції однієї держави і проживає на компактній території, то фактор зв’язку особливу роль не виконує. Але його значення зростає багаторазово, якщо етнічна чи релігійна група «поділена» між двома або більше державами.

Фактор 5. Що вищий рівень народжуваності в етнічній або релігійній групі, то більше вона схильна розпочинати війну за самовизначення. Низький рівень народжуваності може бути компенсований припливом великої кількості мігрантів і т. д.

Фактор 6. Парадоксально, але чим менше та чи інша етнічна чи релігійна група зазнавала репресій і дискримінації з боку центрального уряду, то більше шансів, що вона розпочне збройну боротьбу. Цікаво, що більшість груп, що виступають за самовизначення, нині діють у демократичних державах. Окрім того, розмови про незалежність починалися лише після того, як країна змінювала форму правління.

Фактор 7. Початок військових дій значно більш імовірний, якщо колись представники цієї релігійної чи етнічної групи вже вели подібну боротьбу (Gurr, 1971).

Вченими робилися численні спроби визначити змінні, що впливають на розвиток міжетнічних відносин, і, відповідно, на вибір їх учасниками основних стратегій і форм взаємодії. У зв’язку з цим, важливо розрізняти джерела міжнаціональної напруженості та умови, які сприяють її ескалації. Джерела міжетнічної напруженості успадковані від минулого і носять довготривалий характер: присутність в суспільній свідомості негативних етнічних стереотипів, уявлень про історичних ворогів даного народу, елементів етноцентризму, ксенофобії, інтолерантності; збереження прихованих, але невирішених конфліктів; наявність актів і заяв вищого політичного керівництва країни, що містять політичне і правове санкціонування сепаратизму і взаємних домагань різних етнічних груп (Дзадзен, 2008).

У багатьох наукових роботах присутнє твердження про пріоритетність і значущість психологічних складових, що впливають на формування і динаміку міжетнічних відносин. Психологічний фактор згадувався в роботах J. W. Berry, Y. Y. Kim (культурний шок, рівень акультураціонного стресу), R. Thurnwald (особливості взаємодії людей), R. K Merton (соціальна напруженість як відношення представників більшості у ставленні до меншості), T. R. Gurr (відчуття невідповідності між ціннісними очікуваннями та ціннісними можливостями), M. B. Brewer та ін. (етнічна ідентичність), K. B. MacDonald (етноцентризм), H. Forbes, T. Pettigrew, L. Tropp (наявність або відсутність контакту), А. Б. Дзадзієв (міграційні установки), J.C. van Ours, J. Veenman (соціально-психологічний і культурний контекст) і т.д.

Психологічний фактор розглядався за декількома напрямками: соціальна категоризація та диференціація, поведінкові особливості та стратегії поведінки, рівень і спрямованість етнічної ідентичності. Процеси соціальної категоризації згадуються в роботах H. Tajfel, J. Turner, D. Abrams, M. Hogg, K. MacDonald та ін., також вивчались цілісність кордонів етнічної групи (F. Barth), оптимальний рівень контактів (T. Saguy, N. Tausch, J. F. Dovidio, F. Pratto, P. Singh та ін.), етнічні стереотипи, установки (B. P. Sinha, J. F. Dovidio, P.Glick, L. Rudeman та ін.) [9].

2. Чинники, які впливають на виникнення міжетнічних конфліктів

Психологічний чинник. Міжетнічні відносини формуються під впливом певних суспільних, соціальних, політичних та інших чинників і знаходяться в стані постійної зміни. Співвідношення зазначених чинників у тій чи іншій мірі відбивається на характері міжетнічних відносин, проявляється в соціальній структурі етнічних груп, що взаємодіють між собою.

До психологічних наслідків міжетнічних конфліктів належать кровопролиття і жертви серед людей, як серед мирного населення, так і серед військових; психологічна травма на довгі роки у свідомості людей, що пережили етнічний конфлікт; підрив довіри і поваги один до одного, внесення почуття роз’єднаності; спотворення реальної дійсності та достовірних фактів; визнання своїх цілей благородними, а чужих – негативними, виправдання власної позиції та дій у конфлікті; поглиблення і розширення психологічних меж конфлікту в усі сфери взаємодії, включаючи міжетнічні шлюби; руйнування сформованих міжкультурних комунікацій.

Культурний чинник. На наступному місці за частотою згадування того чи іншого фактора були явища, феномени, пов’язані з культурою. До них належать національно-культурні особливості сприйняття, культурний рівень учасників, залучених у побудову відносин, національно-культурні відмінності, культурний контекст і т.д.

До основних характеристик національної або етнічної культури можуть бути віднесені наступні: регулярні форми поведінки, які проявляються у використанні єдиної мови, певних ритуалів для прояву поваги чи демонстрації прийнятної поведінки; єдині норми і правила поведінки, які виявляються в існуючих стандартах поведінки, що визначають ставлення до «своїх» і «чужих», до себе і один до одного; домінуючі й основні цінності, яких дотримуються і поділяють члени даної етнічної групи.

Слід пам’ятати, що в навколишньому світі не існує двох різних етносів, з однаковою культурою, а провести чітку межу між етносом і культурою є складним, а часом і нездійсненним завданням.

Культурні фактори поділяються на дві групи. Фактор освіти та інформованості: рівень освіти, освіченості населення, володіння мовою іншої культури (наприклад, російською мовою) як засобом міжнаціонального спілкування. Фактор традиційних норм етнічної культури: схожість культур в установках, цінностях, традиціях, тимчасовій організації. Високий рівень соціальної культури передбачає підвищення загального рівня культури, освіченості, інтелігентності серед усіх верств населення. Безумовно, підвищення загальнокультурного рівня в суспільстві, пов’язане з коригуванням і вживанням етнолінгвістичних конструктів, що залежать від етнічних стереотипів і уявлень. До культурних наслідків міжетнічних конфліктів можуть бути віднесені: завдання (або знищення) значної шкоди матеріальній та духовній культурі (пам’яткам архітектури, художнім творам і т.д.); падіння загального рівня освіти, культури, інформованості серед населення; зниження рівня знання іншої мови як мови міжнаціонального спілкування; соціокультурна і психологічна дистанція (ізоляція) між протидіючими культурами, з одного боку, і по відношенню до них з боку інших культур; порушення міжкультурного обміну та міжкультурних комунікацій.

Наступним чинником є соціально-економічний чинник, який був розглянутий різних формах, зокрема у формі економічної привабливості (E. S. Bogardus), боротьбою за матеріальні та соціальні блага (J.Z. Rubin), економічними умовами (А. П. Садохін), рівнем матеріального та соціального становища в суспільстві (Е. І. Степанов) та ін. Соціально-економічний чинник виявляється в нерівномірності соціально-економічного розвитку окремих суб’єктів регіону, орієнтації одних на традиційні види ведення господарської діяльності, інших – на інтенсивний розвиток соціальної інфраструктури. Економічна ізольованість і обмежені природно-ресурсні запаси завжди породжували економічну залежність.

До соціально-економічних наслідків міжетнічних конфліктів належать руйнування єдиного соціально-економічного виробничого комплексу в регіоні; економічний спад виробництва, безробіття; нанесення непоправної шкоди будинкам і майну мирних громадян; необхідність у значних асигнуваннях, інвестиціях, «вливаннях» у зруйновану економіку і суспільство; порушення в системі матеріального та продовольчого забезпечення всіх верств населення.

З економічним чинником безпосередньо пов’язаний політичний чинник, що виявляється у формах правового контексту, розподілу влади, державної стратегії (М.А. Аствацатурова), слабкості держави і політичної влади, політичні орієнтири (Х.Г.Тхагапсоєв), діяльності політичних еліт (О. С. Новікова, І.  О. Бабкін, А. Ю. Хоц) та ін.

1. Horowitz зазначає, що міжетнічні конфлікти і насильство виникають головним чином через порушення в суспільно-політичних відносинах, а не через почуття неприязні людей один до одного, оскільки, як правило, люди формують свої уявлення про інших внаслідок послідовних маніпуляцій політичних еліт (Horowitz, 1985) [5]. Дану точку зору підтримує P. Brass, звертаючи увагу на роль політичних еліт у боротьбі за владу. «Еліти маніпулюють етнічною ідентичністю в своїй боротьбі за владу, саме вони «конструюють» етнічні конфлікти» (Brass, 1997).

Політичні фактори, що впливають на міжетнічні взаємини зводяться у наступні групи:

–         принципи і форми державного устрою;

–         закони та обмеження, квоти і податки;

–         характер політичного ладу: політична стабільність, загальна ситуація в країні, легітимність і стійкість центральної влади, орієнтація на лібералізацію або жорсткість політичного режиму;

–         тип державної національної політики: інтегруюча політика чи політика культурного плюралізму.

До наслідків впливу політичного чинника належать: ускладнення або зниження можливості правового врегулювання гостроти міжетнічних відносин або етнічних конфліктів; посилення боротьби за владу між різними законними та незаконними угрупованнями, політичними угрупованнями та кланами; слабкість державної системи, «недовіра» або втрата довіри до влади.

Релігійний або конфесіональний чинник, на думку деяких авторів, є основоположним у процесі формування міжетнічних відносин (K. Avruch, Н. Г. Айдеміров, І. П. Добаєв та ін.). Сучасні процеси глобалізації можуть проявлятися не лише в позитивних, але і в негативних наслідках – у руйнуванні або стиранні культурних бар’єрів, несуть в собі загрозу існуванню традиційних підвалин суспільства, викликають кризу свідомості та самосвідомості, призводять до стресу і, як наслідок стресу, до прагнення захищати себе від зовнішніх впливів.

У свідомості віруючих людей гостро проявляється невідповідність між реальністю земного існування та уявленням про справедливу організацію життя на землі, що може бути причиною виникнення соціально-психологічної напруженості, незадоволеності. Для поліконфесійної держави проблема «релігійного фактора» має як внутрішньополітичне, так і зовнішньополітичне значення, залежить від правильного його розуміння та адекватного реагування на залежність суспільно-політичної ситуації в країні, характер відносин з більшістю держав Європи, Сходу й усього світу (Айдеміров, 2001).

Релігійний чинник впливу на міжетнічні взаємини в суспільстві включає в себе домінуючу релігію у суспільстві (мусульманство чи християнство), переважаючі релігійні течії, владу і вплив релігійних авторитетів у політичній і державній структурах, значення релігійної спадщини для суспільства, суспільний градус релігійного фанатизму, ступінь консерватизму або традиціоналізму у релігії.

До можливих наслідків дії релігійного чинника у міжетнічних взаєминах належать міжконфесійна ізоляція, релігійне протистояння з подальшою загрозою міжрелігійної ворожнечі; жорсткість і непримиренність у змішуванні вір в міжетнічних шлюбах; демонстрація своєї віри як єдино правильної, істинної на противагу іншим.

Історичний чинник. Також важливими є історичні передумови та обставини розвитку міжетнічних взаємин у суспільстві.

Важливо підкреслити, що «історичний шлейф» подій, які мали місце в історії взаємин між етнічними групами або народами згадується у роботах дослідників порівняно рідше, що може бути свідченням того, що сучасне суспільство багато в чому живе в системі відносин «тут і зараз», а звернення до подій, що мали місце в минулому, виникає в певних «особливих» ситуаціях, на-приклад, коли виникають територіальні суперечки (Г.С. Дені- сова, М.Р. Радовель), обтяжені історією взаємин ^. R. Pfetsch, В.А. Авксентьєв) і т.д.

Можна виділити чотири вектори впливу історичного чинника на ступінь розвитку міжетнічних стосунків.

• Значення історії приєднання. Сюди належать історичні події, в результаті яких складалися стосунки між народами: «історичний шлейф» або історична спадщина контактуючих народів, наслідки процесу радянізації (модернізації та централізації промисловості), реакція на розпад СРСР, наявність або відсутність етнічної напруженості і конфліктів.
• Значення історії депортацій. До цього вектора можна віднести історичні події, які набувають символічного, знакового значення: депортації «покараних народів» у період Другої світової війни, державні закони і постанови, спрямовані на врегулювання та вирішення даного питання на державному, правовому, політичному рівні.
• Значення історії розвитку взаємин. Тут слід згадати особливості історико-соціального розвитку народів, що контактують: характер колонізації, особливості колективізації, наявність або відсутність воєн за державність і незалежність, наявність або відсутність міжетнічної напруженості, етнічних конфліктів.
• Значення історії міграцій. У даний вектор включені найпоширеніші види міграцій: природна і вимушена, їх соціальні наслідки, макро- і мікросоціальний рівні прояву. 

Висновки

Отже, перераховані вище чинники (психологічний, культурний, соціально-економічний, політичний, релігійний, історичний) впливають не тільки на характер міжетнічних відносин, а й визначають динаміку і перспективи їх подальшого розвитку. Слід зробити акцент на тому, що ці чинники утворюють єдиний ланцюг, в якому жоден окремий елемент не може бути домінуючим або існувати ізольовано від інших, ці чинники взаємозалежні і взаємообумовлені.

Як не може існувати «правильного» рішення окремо для культурного чи економічного чинника так і виключається універсальний спосіб, що підходить до всіх елементів, які створюють єдину систему чинників. Тому слід розрізняти ситуативні і довгострокові, вибіркові і регулярні дії в площині міжетнічних взаємин, і розуміти, що очікуваний ефект може значно відрізнятися як за формою, так і за термінами реалізації.

Міжетнічні відносини визначаються наявністю або відсутністю етнічних конфліктів, які висвітлюють всі аспекти взаємин між різними етнічними групами. Поняття «етнічний конфлікт» розуміється в широкому сенсі як конкуренція між групами – від реального протиборства за володіння обмеженими ресурсами до соціальної конкуренції.

Процес урегулювання міжетнічних конфліктів передбачає використання комплексу різноманітних технік. Однією з найпоширеніших і ефективних є техніка ведення переговорів. Сучасне вивчення міжетнічних стосунків переважно сфокусовано на галузі вивчення сучасної організації, позначаючи такі проблеми, як інтегрування організаційних процесів в етнічну динаміку, використання етнічного потенціалу, організаційна культура та соціальні ролі та функції. 

Список використаної літератури

1. Коростелина К. В. Социальная идентичность и конфликт / К. В. Коростелина. – Симферополь, 2003. – 359 с.
2. Коваль О. А. Міжетнічні конфлікти у контексті національної без-пеки України: теоретичні аспекти / О. А. Коваль // Стратегічна панорама. – 2000. – № 3-4.
3. Іжнін І. Етнічний конфлікт і проблеми втручання / Ігор Іжинін // Вісник Львівського університету, 2001. – Вип. 4. – С. 16-23.
4. Стефаненко Т. Г. Етнопсихологія / Т. Г. Стефаненко. – М.: Институт психологии РАН, 1999. – 320 с.
5. Стефаненко Т.Г. Этнопсихология / Т. Г. Стефаненко. – М. : Институт психологии РАН, 1999. – 320 с.
6. Солдатова Г.У. Психология межэтнической напряжённости / Г. У. Солдатова. – М. : Смысл, 1998. – 389 с.
7. Андерсен Б. Уявлені спільноти / Б. Андерсен. – Київ, 2001.
8. Сміт Е. Національна ідентичність / Е. Сміт. – Київ, 1994.
9. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций / С. Хантингтон. – Москва, 2003.