Тарас Шевченко (1814-1861) — видатний український поет, художник і громадський діяч, символ національного відродження України. Його життя було наповнене творчістю, боротьбою за свободу і незалежність свого народу.

Шевченко народився 9 березня 1814 року в селі Моринці, що на території сучасної Черкаської області, в бідній кріпацькій родині. Від малечку він відчував тягар кріпацтва і безправ’я, що сильно вплинуло на його світогляд та творчість.

За рекомендацією своєї господарки, Тарас потрапив до петербурзького адвоката Павла Енгельгардта, де він вивчав малювання і малярське мистецтво. Проте його найбільше цікавило слово, і він почав вчитися читати і писати. У Петербурзі він також познайомився з видатними діячами свого часу, що підштовхнуло його до політичної та громадської діяльності.

У 1840-х роках Шевченко активно долучився до українського національного руху. Його поезія стала голосом поневоленого народу, відображенням його тяжких умов і бажання вільної та незалежної України. Його найвідоміші твори, такі як “Кобзар”, “Гайдамаки”, “Заповіт”, вражають глибиною почуттів і силою мистецтва.

У 1847 році Шевченка заарештували за участь у польських демократичних рухах, і він був засланий на постійне проживання в Сибір, де його обмежили в його творчій діяльності. Однак навіть в умовах важкої каторги він продовжував писати і малювати.

Тарас Шевченко помер 10 березня 1861 року в сибірському селі Канатівці. Його спадок для українського народу надзвичайно великий: він не лише відзначений як великий поет і художник, але й як символ боротьби за свободу та гідність. Його творчість і діяльність залишили невиліковний слід в історії України та всього світу.

Особисте життя Кобзаря

Особисте життя діяча залишається під таємничою завісою, яку ось уже багато років історики та експерти намагаються розкрити, як можна ширше.

Як стверджують дослідники біографії Кобзаря, Шевченко закохувався 6 разів. Першим коханням поета стала його односельчанка Оксана Коваленко. Родичі були впевнені, що молоді одружаться, коли Тарас і Оксана стануть дорослішими. Однак Шевченко відвіз Енгельгардт, А Оксана через деякий час вийшла заміж за іншого чоловіка. Поет, будучи в зрілому віці, неодноразово згадував свою першу кохану у віршах.

Другою жінкою, яку полюбив Кобзар, стала польська швачка Дзюня Гусіковська, однак і з нею у Шевченка не склалося.

Третя любов Шевченка-Анна Закревська, якій був на той момент 21 рік. Але Тарасу і Ганні не судилося бути разом – дівчина була одружена з полковником. Ганні Тарас Шевченко присвятив свій вірш”Г.з.”.

Четвертою любов’ю Кобзаря стала княжна Варвара Рєпніна-Волконська, яка помітила його на одному з балів. Княжна запропонувала Тарасу пожити у своєму маєтку в Яготині, на що поет погодився. Однак Тарас сприймав Варвару тільки як близького друга, а не як коханку, через що вони незабаром розлучилися.

П’ята жінка серця Шевченка була на 30 років молодшою, ніж він. Катерина Піунова була актрисою, зовсім юною дівчиною – їй було всього лише 14 років на той момент, коли Шевченко запропонував вийти за нього заміж. Тому батьки були категорично проти, і шлюб не відбувся.

Останньою, шостою, кого полюбив Шевченко, стала 19-річна дівчина Лукерія Полусмак. Вона працювала служницею. Щоб заслужити прихильність коханої Шевченко обдаровував її сукнями, туфлями, перснями, сережками і навіть купив їй Євангеліє з золотими краями. Після довгих залицянь дівчина прийняла пропозицію руки і серця. Шевченко активно готувався до одруження і найняв Лукерії вчителя, щоб той навчив наречену хорошим манерам і прищепив їй елементарні знання. Однак весілля не відбулося. Дослідники припускають кілька версій розірвання заручин: зрада Лукерії з її ж учителем, або її відмова їхати з Шевченком в Санкт-Петербург. Лукерія стала останньою, кого поет полюбив незадовго до смерті.