Вступ

Міжнародний арбітраж з’явився в останні сто років як основний метод вирішення комерційних спорів і спочатку використовувався переважно в комерційних справах, але зараз використовується в різних випадках і є актуальним для великої кількості юридичних сфер [1].

На сьогоднішній день світ комерційного бізнесу є глобальним, як і суперечки, які виникають у ньому. Такі спори розглядаються в судах різних країн або в арбітражному розгляді, кожна процедура регулюється відповідним національним законодавством. (наприклад, ізраїльський арбітражний закон регулює ізраїльський арбітражний розгляд.) [2]. Узагальнюючи, можна сказати, що діяльність міжнародного комерційного арбітражу регулюється на міжнародному і національному рівнях. На першому рівні виділяють міжнародні багатосторонні конвенції, двосторонні міжнародні договори, міжнародні документи ненормативного характеру, національне законодавство країн.

Інколи виникають труднощі, коли глобальний спір «повинен» підпорядковуватися внутрішньому арбітражному законодавству країни, де проводиться арбітраж. Розрив між арбітражним законодавством різних країн призводить до правової та комерційної невизначеності та непотрібних витрат для сторін спору.

Щоб полегшити цю складність, Комісія ООН з права міжнародної торгівлі створила у 1980-х роках типовий закон для міжнародного комерційного арбітражу [3], який країни можуть прийняти.раїн і юрисдикцій, які прийняли типовий закон, для використання комерційними суб’єктами при складанні договорів для визначення місця проведення міжнародного арбітражу. На даний момент 84 країни (і загалом 117 юрисдикцій) прийняли типовий закон.

До числа міжнародних договорів, що регулюють діяльність міжнародного комерційного арбітражу належать Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958 р.) та Європейська Конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж (Женева, 1961 р.). Нормативне ж регулювання в Україні з цього питання включає Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж», Положення про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України (додаток № 1 до Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж») [4], Закон України «Про торгово-промислові палати в Україні», Господарський процесуальний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України [5].

Основна частина

Цірат Г. А. [6] до джерел права, що регулюють діяльність міжнародного комерційного арбітражу, відносить перш за все Конвенцію ООН про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р., або як її ще прийнято називати Нью-Йоркська конвенція (за місцем її підписання). На думку автора, ця конвенція заклала фундамент, на якому побудовано всю сучасну загальносвітову систему міжнародного комерційного арбітражу.

Важливим документом є також Заключний Акт наради з безпеки та співробітництва в Європі 1975 року. Так у частині Заключного Акту, що стосується торгівлі та промисловому співробітництву держав-учасниць, закріплені важливі положення щодо міжнародного комерційного арбітражу щодо придатності арбітражу для швидкого і справедливого вирішення спорів і покращенню умов для торговельного та економічного співробітництва.

Підсумковий документ Віденської зустрічі держав-учасниць РБСЄ 1989 р. суттєво доповнює попередній згаданий документ. А саме — закріплюється право сторін на вільний вибір арбітра, необхідність прийняття Типового закону про міжнародний торговельний арбітраж ЮНСІТРАЛ, наголошується цінність співробітництва в сфері торговельного арбітражу між торговими палатами та іншими арбітражними органами різних країн. ЮНСІТРАЛ, як основний юридичний орган системи ООН в сфері права міжнародної торгівлі, і в подальшому активно модернізує та узгоджує норми міжнародної комерційної діяльності. Збірник судових рішень, які стосуються різних статей Типового закону про міжнародний торговельний арбітраж (UNCITRAL 2012 Digest of Case Law on the Model Law on International Commercial Arbitration), ухвалений ЮНСІТРАЛом разом із «Керівництвом з Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень» (Нью-Йорк, 1958 р.), у якому надане тлумачення всіх положень цієї конвенції з огляду на сталу практику їх застосування судами різних держав доповнюють нормативну базу за даною тематикою.

Таким чином, якщо проаналізувати нормативні акти в області міжнародного комерційного арбітражу, до основних слід віднести:

– Протокол про арбітражні застереження 1923 — Регістр текстів міжнародних конвенцій та інших документів, що стосуються права міжнародної торгівлі. Нью Йорк, 1973. Том II. R.73V.3. C. 9–13.

– Конвенція про виконання іноземних арбітражних рішень 1927 Регістр текстів міжнародних конвенцій та інших документів, що стосуються права міжнародної торгівлі. торгівлі. Нью-Йорк, 1973. Том II. R.73V.3. C. 17.

– Нью-Йоркська конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р. [7];

– Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р. [8];

– Конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами 1965 р. (Вашингтонська конвенція 1965 р.). [9];

– Європейська конвенція про одноманітний закон про арбітраж 1966 р.;

– Міжамериканська конвенція про міжнародний комерційний арбітраж 1975 р. (Панамська конвенція);

– Конвенцію про заснування багатостороннього агентства з гарантій інвестицій 1985 р. (Сеульська конвенція);

– Амманська Арабська конвенцію про комерційний арбітраж 1987 р.;

– Укладена в рамках Співдружності Незалежних Держав, Угода про порядок вирішення спорів, пов’язаних зі здійсненням господарської діяльності, 1992 р.;

– Договір до Європейської енергетичної хартії 1994 р.

Крім того існують міжнародні акти ненормативного характеру, щорегулюють діяльність міжнародного комерційного арбітражу:

– Арбітражний регламент ЮНІСТРАЛ 1976 року, розроблений комісією ООН з права міжнародної торгівлі спеціально для застосування у судах ad hoc;

– Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж (1985 р.);

– Арбітражний регламент ЄЕК ООН 1966 року правил міжнародного комерційного арбітражу Економічної комісії ООН для Азії і Далекого сходу 1966 року;

– Коментарі ЮНСІТРАЛ з організації арбітражного розгляду (1996 р.);

– Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ (2010 р.);

– Правила дослідження доказів міжнародним арбітражем Міжнародної асоціації юристів (МАЮ) (2010р.);

– Керівництво з складання арбітражної угоди МАЮ (2010 р.);

– Рекомендації щодо встановлення змісту застосовного права в міжнародному комерційному арбітражі МАЮ (2010 р.);

– Арбітражний регламент Міжнародної торговельної палати (ICC).

Не зважаючи на те, що вищевказані документи з юридичного погляду не є загальнообов’язковими, вони істотно впливають на діяльність міжнародного комерційного арбітражу.

На прикладі України, до нормативних документів, що регулюють діяльність міжнародного комерційного арбітражу, як вже зазначалось у Вступі, належать:

– Закон України “Про міжнародний комерційний арбітраж” (1994р.);

– Закон України “Про третейські суди” (2004р.).

Таким чином, арбітраж, надаючи сторонам значну автономію та контроль над процесом, який буде використовуватися для вирішення їхніх спорів, відіграє особливо важливу роль у вирішенні міжнародних комерційних спорів, оскільки сторони не хочуть підпадати під юрисдикцію судової системи іншої сторони. Кожна сторона боїться «переваги домашнього суду» іншої сторони. Арбітраж пропонує більш нейтральний форум, де кожна сторона вважає, що матиме справедливе слухання. Крім того, гнучкість можливості адаптувати процес вирішення спору до потреб сторін, а також можливість вибрати арбітрів, які добре обізнані в предметі спору, роблять арбітраж особливо привабливим. Сьогодні міжнародний комерційний арбітраж став нормою вирішення спорів у більшості міжнародних господарських операцій, і навіть наразі весь його потенціал ще далеко не вичерпано [10].

Висновки

Велика кількість законів, правил та вказівок покликані регулювати арбітражний процес. Одним із способів уявити нормативну базу арбітражу є форма перевернутої піраміди. Точка звернена донизу, і тут знаходиться арбітражна угода, яка стосується лише сторін. Ця угода є основою для нормативно-правової бази, яка регулює процес вирішення приватних спорів. Якщо арбітражна угода недійсна, то рамки стають неактуальними, оскільки немає правових підстав для арбітражу. На піраміді над арбітражною угодою рамки розширюються з точки зору сфери застосування та застосування за межі безпосередніх сторін. На одному щаблі вище знаходяться арбітражні правила, обрані сторонами. Ці правила, які застосовуються до арбітражів усіх сторін, які їх обирають, можуть бути змінені в конкретному випадку арбітражною угодою. Часто правило міститиме положення, яке говорить, «якщо сторони не домовилися про інше в письмовій формі». Це означає, що правило не є обов’язковим, а скоріше правилом за замовчуванням, яке застосовуватиметься, якщо сторони не досягли власної згоди. Отже, якщо сторони домовилися щодо конкретного питання, їхня угода буде переважати в арбітражі правила, якщо вони (правила) не вважаються обов’язковими установою.

На наступному рівні піраміди знаходяться національні закони. Будуть діяти як арбітражне право місця розташування арбітражу (lex arbitri), так і матеріальні закони, і, ймовірно, це будуть різні національні закони. Багато країн прийняли в якості закону про арбітраж Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж. Цей Типовий закон покликаний працювати разом з різними арбітражними правилами, а не суперечити їм. Таким чином, Типовий закон також містить багато положень, які по суті є положеннями за замовчуванням: тобто вони застосовуються, «якщо сторони не домовилися про інше». Якщо сторони обрали арбітражні правила, які передбачають процес або правило, які відрізняються від Типового закону, зазвичай арбітражні правила будуть керувати, оскільки вони представляють вибір сторін щодо здійснення арбітражу, тобто вказують, як сторони домовилися про «інше» [10].

Матеріальне право, обране сторонами, є національним правом, яке буде використовуватися для тлумачення договору, визначення суті спору та вирішення будь-яких інших матеріальних питань. Якщо сторони не обрали матеріальне право, то суд визначить застосовне матеріальне право. Наступним кроком над національними законами в регуляторній піраміді є практика міжнародного арбітражу, яка, як правило, різною мірою використовується в усіх арбітражних справах. Сюди входять різні практики, які склалися в міжнародному арбітражі, деякі з яких були кодифіковані як додаткові правила чи керівні принципи. Існують, наприклад, правила, розроблені Міжнародною асоціацією адвокатів щодо отримання доказів та правил етики. Американська арбітражна асоціація та Американська асоціація адвокатів також розробили Кодекс етики для арбітрів. ЮНСІТРАЛ підготувала Примітки про організацію арбітражного розгляду, «щоб допомогти арбітражним практикам, надавши анотований перелік питань, щодо яких арбітражний суд може забажати формулювати рішення під час арбітражного розгляду. . . . ” Хоча Примітки не накладають жодних зобов’язань на сторони чи суд, вони потенційно сприяють гармонізації арбітражної практики.

Арбітри та сторони можуть погодитися, що деякі з цих міжнародних практик будуть дотримуватися, або арбітри можуть просто використовувати їх як керівні принципи. Міжнародні арбітри є відносно невеликою групою, і міжнародні практики — як ті, які кодифіковані різними міжнародними організаціями, так і ті, які лише відомі й поширені в арбітражному співтоваристві як передові практики — мають тенденцію створити відносно узгоджену систему процедур. Нарешті, на вершині перевернутої піраміди знаходяться будь-які відповідні міжнародні договори.

Таким чином, як видно вище, нормативна база для міжнародного комерційного арбітражу включає приватні угоди, узгоджені правила та міжнародну практику, а також національне законодавство та процес міжнародних конвенцій, доповнення та посилення процесу національними та міжнародними законами допомагають гарантувати, що процес функціонує справедливо та ефективно. Нормативна база також дає сторонам впевненість у тому, що вони матимуть розумний спосіб позову, коли виникають проблеми в їхніх міжнародних ділових операціях.

Бібліографічний список

1. Regulation and infrastructure of international commercial arbitration// Courses/ University of London. URL: https://london.ac.uk/courses/regulation-and-infrastructure-international-commercial-arbitration (дата звернення: 01.11.2021).
2. International Commercial Arbitration Bill// Gal Livshits /Barnea Jaffa Lande & Co. URL: https://www.jdsupra.com/legalnews/international-commercial-arbitration-3390944/ (дата звернення: 01.11.2021).
3. UNCITRAL Model Law on International Commercial Arbitration (1985), with amendments as adopted in 2006// United Nations
   Commission On International Trade Law / United Nations. URL: https://uncitral.un.org/en/texts/arbitration/modellaw/commercial_arbitration
4. Закон України “Про міжнародний комерційний арбітраж”, Редакція від 01.07.2021, підстава — 738-IX//База даних “Законодавство України”/ ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4002-12#Text (дата звернення: 01.11.2021).
5. International Commertial Arbitration Court// Арбітраж/ Правові ресурси. URL: https://icac.org.ua/arbitrazh/pravovi-resursy/ (дата звернення: 01.11.2021).
6. Цірат Г. А. Міжнародний комерційний арбітраж. Навчальний посібник. Київ: Правова Єдність, 2019. 410 с.
7. United Nations Commission On International Trade Law// United Nations. URL: http://www.uncitral. org/uncitral/ru/uncitral_texts/arbitration/NYConvention (дата звернення: 01.11.2021).
8. Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р. База даних “Законодавство України”/ ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_069#Text
9. Конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами 1965 р.// База даних “Законодавство України”/ ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_060#Text
10. Margaret L. Moses, The Principles and Practice of International Commercial Arbitration, Cambridge University Press, New York, 2008.