Info-Center24

Право, історія та соціологія

Поняття та структура правового статусу Національної гвардії України

Національна гвардія України є одним із безпосередніх суб’єктів реалізації правоохоронної функції держави. Зазначену функцію в узагальненому вигляді можна визначити як напрям діяльності держави, в рамках якого уповноваженими суб’єктами за допомогою спеціальних юридичних засобів здійснюється загальна охорона права, зміцнення законності та правопорядку, забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

Варто зазначити, що діяльність Національної гвардії України є правоохоронною, оскільки вона спрямована на охорону права від будь-яких порушень, і це дає нам можливість віднести Національну гвардію України до правоохоронних органів та визначити правові форми реалізації правоохоронної функції держави в її діяльності. На підставі вищевикладеного можна говорити про те, що діяльність Національної гвардії України, здебільшого, знаходиться у площині державного управління в адміністративно-політичній сфері, яка є предметом вивчення науки адміністративного права.

На підставі цього виникає потреба у здійсненні наукового аналізу правового положення Національної гвардії України в системі органів державного управління в цій сфері. 

1. Поняття та структура правового статусу Національної гвардії України

Правове положення Національної гвардії України в системі органів державного управління визначає такі її певні особливості:

  • Національна гвардія України є військовим формуванням, що впливає на її внутрішню організацію;
  • Національна гвардія України виконує право-охоронні функції;
  • Національна гвардія України входить до системи Міністерства внутрішніх справ України – основного органу державного управління в сфері внутрішніх справ, що входить до адміністративно-політичної сфери;
  • Національна гвардія України виконує завдання із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань;
  • Національна гвардія України у взаємодії з правоохоронними органами забезпечує державну безпеку і захисту державного кордону [1].

Зважаючи на це можна дійти висновку, що Національна гвардія України має відповідний адміністративно-правовий статус, адже діє від імені держави, застосовує усі незаборонені засоби державного впливу на суспільні відносини, у тому числі й примусу, її діяльність нерозривно пов’язана із державною безпекою та внутрішніми справами.

Національна гвардія України реалізовує своє положення у особливому виді адміністративно- правових відносин – правоохоронних відносинах, що виникають у процесі застосування заходів адміністративного примусу, вчинення правопорушень, в тому числі й адміністративних. Вона входить до системи Міністерства внутрішніх справ України, який є органом державного управління в сфері внутрішніх справ, до мети діяльності якого належать охорона прав і свобод людини і громадянина, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, профілактика і запобігання правопорушенням, а також забезпечення обороноздатності країни.

Це дає можливість дійти висновку, що Національна гвардія України, як суб’єкт адміністративного права, вступає в особливий вид адміністративно-правових відносин – правоохоронні, є частиною механізму державного управління у адміністративно-політичній сфері, а отже має відповідний адміністративно-правовий статус.

Основою адміністративно-правового статусу Національної гвардії України є її адміністративна правосуб’єктність. Складовими адміністративної правосуб’єктності Національної гвардії України є потенційна здатність мати права і обов’язки у сфері державного управління (адміністративна правоздатність), реалізовувати надані права і обов’язки у сфері державного управління (адміністративна дієздатність). Правоздатність, у випадку Національної гвардії, з’являється з моменту виникнення суб’єкта. Якщо йдеться про юридичну особу, – то з моменту видання відповідного акту про створення відповідного її підрозділу, а припиняється – з моменту зникнення суб’єкта, тобто з моменту ліквідації (видання наказу про ліквідацію) [11, с.44].

Отже перейдемо до аналізу складових адміністративно-правового статусу Національної гвардії України. У більшості робіт науковці говорять про декілька його елементів. Так, наприклад, Н.В. Лебідь зазначає, що складовими частинами правового статусу органу держави і посади є чотири елементи: цільовий блок; ком-петенція; організаційний блок; відповідальність. У цільовий блок включено такі категорії, як «мета», «завдання», «функції» [12, с.39-40].

А.А. Стародубцев також пропонує розглядати правовий статус за наступними блоками: а) цільовий; б) структурно-організаційний; в) функції та повноваження; г) функціональний; д) відповідальність [13, с.86].

Щодо правоохоронних органів, то фахівці доходять практично ідентичних висновків про складові їх правового та адміністративно- правового статусу. А.М. Подоляка визначає, що поняття правового статусу містить у собі правосуб’єктність у єдності з іншими правами та обов’язками, тому можна зробити висновок про складові адміністративно-правового статусу: компетенція, правозастосування, юридична відповідальність [14, с.44]. С.Л. Курило відмічає, що під адміністративно-правовим статусом органів внутрішніх справ слід розуміти їхнє положення (становище) у системі суспільних відносин та механізмі державного управління, що визначається державою шляхом закріплення в нормах адміністративного законодавства їхніх завдань, функцій, повноважень та відповідальності, які реалізуються зазначеними суб’єктами через відповідні адміністративно-правові (управлінські) відносини, зокрема, ті, що складаються безпосередньо під час їхньої взаємодії з питань забезпечення громадської безпеки та громадського порядку [15, с.526].

Отже, під адміністративно-правовим статусом Національної гвардії України слід розуміти її правове положення в системі державного управління у адміністративно-політичній сфері, що визначається шляхом закріплення у чинному адміністративному законодавстві мети її створення, завдань, функцій, предметів відання, повноважень, гарантій діяльності та відповідальності, що дозволяє їй бути учасником адміністративно- правових відносин.

Аналізувати зміст адміністративно-правового статусу Національної гвардії України ми будемо виходячи із «блокової структури» його елементів.

Отже, цільовий блок містить у собі призначення (основну мету) діяльності Національної гвардії України, її завдання та функції.

Структурно-організаційний блок адміністративно-правового статусу Національної гвардії України включає два елементи: структурний (структура центрального апарату та окремих територіальних підрозділів, схема організаційного підпорядкування та розподілу функціональних повноважень); організаційний (нормативний порядок створення, реорганізації, ліквідації, порядок реалізації процедур внутрішньої та зовнішньої роботи Національної гвардії України, порядок взаємодії Національної гвардії із іншими суб’єктами відповідних правовідносин).

Компетенційний блок адміністративно-правого статусу Національної гвардії України також складається з двох елементів. Першим є повноваження, які складаються з відповідних прав та обов’язків, другим – підвідомчість (предмети відання), тобто об’єкти, предмети, сфери суспільних відносин, на які поширюються повноваження Національної гвардії України.

Таким чином перейдемо до аналізу цільового блоку адміністративно-правового статусу Національної гвардії України. У спеціалізованих виданнях про мету говориться як про «…передбачення у свідомості результату, на досягнення якого спрямовані дії» [16], натомість завданням визнається необхідність для суб’єкта (суспільства, соціальної спільноти, особи) здійснити у майбутньому визначену діяльність» [17, с.196]. Термін «завдання» визначається у довідковій літературі як «те, що вимагає виконання, розв’язання», а «мета, як те, до чого прагнемо, що треба здійснити» [18].

З цього приводу зазначимо наступне. У Конституції України вказано, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Отже, вказані положення визначають призначення діяльності усіх органів держави, в тому числі й Національної гвардії України.

Закон України «Про Національну гвардію України» говорить, що вона призначена для «…виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки…» [1]. У результаті аналізу основних положень Закону Республіки Білорусь «Про внутрішні війська», Закону Республіки Казахстан «Про Національну гвардію Республіки Казахстан», Закону Республіки Вірменія «Про війська поліції Республіки Вірменія» можна побачити, що прямої вказівки на мету створення Національної гвардії у зазначених країнах не має. Вітчизняний закон у статті 1 також говорить тільки про завдання Національної гвардії, без вказівки на мету.

Однак враховуючи те, що Національна гвардія України є суб’єктом реалізації правоохоронної функції держави, яку у працях з теорії держави називають функцією охорони правопорядку, прав і свобод громадян, а також думку О.І. Безпалової, яка зазначає, що правоохоронна функція держави реалізовується з метою забезпечення законності та правопорядку в державі [6, с.20], то метою створення та діяльності Національної гвардії України можна визначити зміцнення законності та правопорядку, забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

Щодо терміну «завдання», то попередньо їх можна визначити із статті 1 Закону України «Про Національну гвардію України»: захист та охорона життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань; охорона громадського порядку та забезпечення громадської безпеки; участь у забезпеченні державної безпеки; участь у захисті державного кордону; припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.

Наступним перейдемо до визначення функцій. Поняття «функція» у науці використовується у різних значеннях. Так, у більшості випадків з функцією пов’язується спрямований вплив системи (структури, цілого) на певні сторони зовнішнього середовища. У самому узагальненому вигляді під функціями розуміють напрями діяльності, в яких знаходять свій вираз сутність, завдання і цілі [18, с.71].

Л.В. Коваль говорить про функції органу держави як про складові частини змісту його діяльності, які відображені у встановлених для органу завданнях щодо забезпечення життєво важливих потреб керованого об’єкта і здійснюються структурними підрозділами (і посадовими особами) органу через реалізацію покладених на них повноважень [16, с.64]. На думку С.Г. Серьогіної, функції органів публічної влади – це об’єктивно обумовлені основні напрямки їх діяльності, що забезпечують поділ праці всередині державного механізму і характеризуються певною стабільністю, в яких відображаються завдання і соціальне призначення органів публічної влади [12]. В.Б. Аверянов досить вдало зазначає, що функцію органу виконавчої влади можна визначити як узагальнюючу характеристику призначення й спрямованості дій органу виконавчої влади, спрямованих на досягнення об’єктивно обумовлених цілей та завдань державного управління. Загалом правильне розуміння функцій органу виконавчої влади дає змогу чітко відрізняти їх від меж повноважень та способу дії органу виконавчої влади і його посадових осіб [19].

Вдається вдалим формулювання функції правоохоронного органу у вже не діючому Законі України «Про міліцію», відповідно до якої вона виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінальну процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції. Натомість аналіз положень чинного закону України «Про Національну гвардію України» дає нам змогу говорити про їх недосконале визначення. Взагалі деякі завдання із статті 1 та функції із статті 2 цього закону співпадають, окрім того деякі функції у статті 2 фактично дублюють одна одну, що є недопустимим з точки зору юридичної техніки. Засновуючись на вищевикладеному пропонуємо оптимізувати зміст статей 1 і 2 Закону України про Національну гвардію України щодо чіткого визначення завдань, цілей та функцій Національної гвардії України. Натомість вже зараз основними функціями Національної гвардії України можна визначити наступні: визначити протидії злочинам, адміністративну, охоронну, антитерористичну, цивільного захисту, прикордонного контролю, оборонну.

2. Взаємодія Національної гвардії України з правоохоронними органами

Організація взаємодії Національної гвардії України з правоохоронними органами включає такі положення: визначення порядку взаємодії; узгодження дій з’єднань, частин і підрозділів; планування взаємодії; доведення завдань до взаємодіючих з’єднань, частин і підрозділів. Мета організації взаємодії полягає у найбільш повному й ефективному використанні бойових можливостей різних підрозділів Національної гвардії України та видів Збройних Сил України, а також родів військ у вирішенні спільних бойових завдань. Це досягається правильним розумінням усіма ланками управління й особовим складом взаємодіючих з’єднань, частин і підрозділів завдань, що стоять перед ними; безупинним узгодженням способів вирішення спільних бойових завдань взаємодіючими військами (силами), з’єднаннями, частинами і підрозділами; знанням командним складом бойових можливостей взаємодіючих з’єднань, частин і підрозділів, реальної бойової й оперативної обстановки; систематичним взаємним обміном інформацією; підтриманням стійкого зв’язку під час взаємодії; доцільним застосуванням взаємодіючих сил і засобів під час воєнних дій. Здійснення взаємодії є неодмінною умовою для досягнення мети операції (бойових дій) [1, с. 9-10].

Організація взаємодії Національної гвардії України з правоохоронними органами – це процес створення структури управління щодо реалізації поставлених спільних завдань перед Національною гвардією України та правоохоронними органами для досягнення відповідних ефективних результатів від такого виду спільної діяльності.

Організація взаємодії Національної гвардії України з правоохоронними органами забезпечує їх якісну та результативну діяльність. Це передбачає формування системи управління та її органів, а саме підрозділів апарату управління, включаючи роз-поділ між ними функцій, прав і відповідальності, раціональне співвідношення керуючої і керованої підсистем, взаємозв’язок між елементами цієї системи управління, об’єктами управління та іншими системами; ефективне використання управлінських процесів; розробку рішень та їх виконання; регламентацію управлінських приписів.

Організація взаємодії Національної гвардії України з право-охоронними органами регламентується нормативними актами України та реалізується шляхом визначення системи заходів, що забезпечують узгоджену і цілеспрямовану діяльність Національної гвардії України з правоохоронними органами щодо виконання певних спільних завдань та функцій.

До організаційних засобів, що застосовуються під час взаємодії Національної гвардії України з правоохоронними органами, відносяться такі: спільний аналіз оперативної ситуації; прийняття спільних рішень щодо взаємодії; формування та ви-значення взаємодії; спільне планування взаємодії як загалом, так і в конкретних спеціальних заходах; розробка спільних заходів з інформаційного забезпечення взаємодії як загалом, так і в конкретних спеціальних заходах; надання взаємної допомоги наявними силами та засобами; узагальнення і поширення передового досвіду щодо спільної діяльності [2, с. 384].

Перед суб’єктами Національною гвардією України та правоохоронними органами ставляться вимоги, виконання яких забезпечує належний рівень організаторської роботи:

–         поєднання адміністративних і наукових методів організації взаємодії Національної гвардії України з правоохоронними органами (обумовлено нерозривним взаємозв’язком наукових і адміністративних методів управління, що виражається в тому, що дієвість останніх визначається їх науковою обґрунтованістю);

–         ефективність і оптимальність організації виконання рішень, що забезпечуються таким використанням можливостей органів і підрозділів, їх апаратів, служб і окремих співробітників, за якого найвищі результати досягаються з найменшими витратами часу, людських і матеріальних ресурсів;

–         виокремлення домінуючого (переважного) завдання (ця вимога реалізується шляхом акцентування та постановки перед виконавцями завдання, виконання якої дасть змогу максимально наблизитися до досягнення поставленої мети);

–         ініціатива і відповідальне ставлення до реалізації поставленого завдання;

–         конкретність організаторської роботи (чіткість цілей, завдань, засобів тощо);

–         стимулювання інтересу у виконавців;

–         підвищення відповідальності за неякісне виконання завдань.

Система нормативних актів розгалужено забезпечує взаємодію Національної гвардії України з правоохоронними органами. Розглянемо їх зміст [3, с. 7].

У порядку організації взаємодії Національної гвардії України та Національної поліції України під час забезпечення (охорони) публічної (громадської) безпеки і порядку [6] встановлено механізм організації взаємодії Національної гвардії України та Національної поліції України у сфері забезпечення (охорони) публічної (громадської) безпеки і порядку.

Затверджено, що взаємодія міжнаціональною гвардією України та Національною поліцією України здійснюється шляхом:

–         спільного патрулювання нарядами вулиць, площ, парків, скверів, вокзалів, аеропортів, морських та річкових портів, інших публічних (громадських) місць;

–         забезпечення (охорони) публічної (громадської) безпеки і порядку під час проведення зборів, мітингів, вуличних походів, демонстрацій, інших масових та спортивних заходів, а також під час заходів у публічних (громадських) місцях за участю осіб, щодо яких здійснюється державна охорона;

–         проведення спільних заходів з метою стабілізації оперативної обстановки в разі її загострення в межах території однієї чи декількох адміністративно-територіальних одиниць [6].

Сили та засоби Національної гвардії України залучаються до забезпечення (охорони) публічної (громадської) безпеки і порядку:

1)       для виконання завдань – на підставі Плану залучення сил та засобів військової частини до служби з охорони громадського порядку, який розробляється строком на місяць, затверджується командиром військової частини Національної гвардії України та погоджується з начальником відповідного органу поліції в межах території його юрисдикції;

2)       для виконання завдань – на підставі підписаного начальником головних управлінь Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, областях і місті Києві письмового запиту на ім’я начальника територіального управління Національної гвардії України про виділення сил та засобів Національної гвардії України в межах області, де дислокується військова частина Національної гвардії України, зони відповідальності (оперативного реагування) цього оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України.

У письмовому запиті щодо виділення сил та засобів Національної гвардії України зазначаються мета залучення військовослужбовців, їх кількість, необхідні засоби індивідуального захисту та спеціальні засоби, озброєння, вогнепальна зброя, бойова техніка, інші матеріально-технічні засоби, час, місце прибуття, відповідальна посадова особа територіального органу поліції, яка здійснює контроль за несенням служби.

У разі раптового загострення оперативної обстановки керівники головних управлінь Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, областях і місті Києві з метою своєчасного реагування на загрози публічній (громадській) безпеці і порядку або припинення їх порушення звертаються до начальника територіального управління Національної гвардії України в межах його зони відповідальності (оперативного реагування) з усним запитом про залучення сил та засобів військових частин Національної гвардії України. Запит у найкоротший строк (не пізніше 24 годин з початку несення служби) оформляється письмово та надсилається в установленому порядку до територіального управління Національної гвардії України.

Про необхідність залучення додаткових сил і засобів з інших оперативно-територіальних об’єднань Національної гвардії України керівники головних управлінь Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, областях і місті Києві доповідають Голові Національної поліції України, який звертається до Міністра внутрішніх справ України з клопотанням про додаткове виділення сил та засобів Національної гвардії України.

Остаточне рішення щодо додаткового виділення сил та засобів Національної гвардії України приймається Міністром внутрішніх справ України [6].

Треба відзначити, що наведена організації взаємодії Національної гвардії України та Національної поліції України під час забезпечення (охорони) публічної (громадської) безпеки і порядку має низку недоліків:

–         не зрозуміло, кому під час цієї взаємодії безпосередньо підпорядковуються сили Національної гвардії України;

–         не зрозуміло, яким чином поширюється службова інформація, як працює загальний штаб, хто приймає рішення щодо застосування спеціальних засобів підрозділами Національної гвардії України.

На нашу думку, порядок організації взаємодії Національної гвардії України та Національної поліції України під час забезпечення (охорони) публічної (громадської) безпеки і порядку необхідно доповнити такими пунктами: «Права та обов’язки Керівника взаємодії Національної гвардії України та Національної поліції»; «Матеріально-технічне забезпечення взаємодії Національної гвардії України та Національної поліції».

Положення про військові частини і підрозділи з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні Національної гвардії України [7] визначає такий порядок організації взаємодії.

Безпосереднє керівництво військовою частиною здійснює командир військової частини, який є прямим начальником особового складу військової частини. Командир військової частини, яка входить до складу оперативно-територіального об’єднання, підпорядковується начальнику територіального управління. Командир військової частини, яка не входить до складу оперативно-територіального об’єднання, підпорядковується безпосередньо командувачу Національної гвардії України.

Національна гвардія України в межах компетенції:

–         здійснює інформування Державної служби з надзвичайних ситуацій на державному, регіональному та місцевому рівнях про ознаки загрози або виникнення надзвичайних ситуацій, пожеж та небезпечних подій;

–         надає допомогу в ліквідації наслідків природних, техногенних, екологічних катастроф;

–         бере участь у ліквідації наслідків надзвичайних або кризових ситуацій на об’єктах, що охороняються підрозділами Національної гвардії України;

–         бере участь у підтримці і відновленні правопорядку в районах виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (стихійного лиха, катастроф, особливо великих пожеж, застосування засобів ураження, пандемій, панзоотій тощо), що створюють загрозу життю і здоров’ю значних верств населення;

–         надає дозвіл підрозділам Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на в’їзд на територію об’єктів, що охороняються Національною гвардією України, для запобігання виникненню або ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, пожеж та небезпечних подій.

Більш упорядковано регламентований правовий статус антитерористичного центру при Службі Безпеки України.

Таким чином, нами розглянуто особливості організації взаємодії Національної гвардії України з правоохоронними органами та визначено, що організація взаємодії Національної гвардії України з правоохоронними органами – це процес створення структури управління щодо реалізації поставлених спільних завдань перед Національною гвардією України та правоохоронними органами для досягнення відповідних ефективних результатів від такого виду спільної діяльності.

Висновки

Отже, Національна гвардія України є суб’єктом адміністративного права, вступає у особливий вид адміністративно-правових відносин – правоохоронні, є частиною механізму державного управління у адміністративно-політичній сфері, а отже має відповідний адміністративно-правовий статус.

Під адміністративно-правовим статусом Національної гвардії України слід розуміти її правове положення в системі державного управління у адміністративно-політичній сфері, що визначається шляхом закріплення у чинному адміністративному законодавстві мети її створення, завдань, функцій, предметів відання, повноважень, гарантій діяльності та відповідальності, що дозволяє їй бути учасником адміністративно- правових відносин.

Структуру адміністративно-правового статусу Національної гвардії України складають цільовий, організаційний та компетенційний блоки (елементи). До нього також входять гарантії її діяльності та відповідальність її співробітників.

Метою створення та діяльності Національної гвардії України можна визначити зміцнення законності та правопорядку, забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

Функції Національної гвардії України – це основні напрями її діяльності, які охоплюють відповідне коло завдань, що виконуються нею для досягнення мети. До таких функцій можна віднести наступні: протидії злочинам, адміністративну, охоронну, антитерористичну, цивільного захисту, прикордонного контролю, оборонну.

Потребує вдосконалення зміст статей 1 і 2 Закону України «Про Національну гвардію України» щодо чіткого визначення завдань, цілей та функцій Національної гвардії України. 

Список використаної літератури

  1. Про Національну гвардію України : Закон України від 13.03.2014 № 876—VIІ. Відомості Верховної Ради України. 2014. № 17. Ст. 594.
  2. Порядок організації взаємодії Національної гвардії України та Національної поліції України під час забезпечення (охорони) публічної (громадської) безпеки і порядку : Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 10 серпня 2016 року № 773 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/zl223-16.
  3. Положення про військові частини і підрозділи з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні Національної гвардії України : Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 22 липня 2014 року № 713 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/en/z0934-14.
  4. Положення про військові частини і підрозділи з охорони важливих державних об’єктів та спеціальних вантажів Національної гвардії України : Наказ Міністерства внутрішніх справ України від З липня 2014 року № 625 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0830-14.
  5. Безпалова О. І., Горбач Д. О. Поняття та структура адміністративно-правового статусу Національної гвардії України. Форум права: електрон. наук. фахове вид. 2017. № 5. С. 31-38
  6. Виконавча влада і адміністративне право / за заг. ред. В. Б. Авер’янова. К. : Видавничий Дім «Ін- Юре», 2002. 668 с.
  7. Административное право Украины : учебник / под общей ред. С. В. Кивалова. X. : Одиссей, 2004. 880 с.
  8. Коломоєць Т. О. Адміністративне право України. Академічний курс : підруч. -К. : Юрінком Інтер, 2011.576 с.
  9. Додіна Є. Є. Адміністративно-правовий статус громадських організацій в Україні: дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07. О., 2002. 174 с.
  10. Адміністративне право: підручник / Ю. П. Битяк (кер. авт. кол.), В. М. Гаращук, В. В. Богуцький та ін.; за заг. ред. Ю. П. Битяка, В. М. Гаращука, В. В. Зуй. Х. : Право, 2010. 624 с.
  11. Лебідь Н. В. Адміністративно-правовий статус державних інспекцій в Україні: дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07. Х., 2004. 202 с.
  12. Стародубцев А. А. Організаційно-правові питання діяльності інспекції особового складу щодо зміцнення законності і дисципліни в органах внутрішніх справ: дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07. Х., 1999. 185 с.
  13. Подоляка А. М. Адміністративно-правовий статус Державної автомобільної інспекції МВС України: дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07. Х., 2004. 204 с.
  14. Курило С. Л. Адміністративно-правовий статус органів внутрішніх справ як суб’єкта взаємодії з органами місцевої влади з питань забезпечення громадської безпеки та громадського порядку. Форум права: електрон. наук. фахове вид. 2012. № 1. С. 523-526. URL: http://nbuv.gov.ua/j- pdf/FP_index.htm_2012_1_79.pdf .
  15. Безпалова О. І. Компетенція органів внутрішніх справ України щодо реалізації правоохоронної функції держави. Журнал східноєвропейського права. 2014. № 5. С. 17-26.
  16. Загальна теорія держави і права : навч. посіб. / А. М. Колодій, В. В. Копєйчиков, С. Л. Лисенков та ін.; за ред. В. В. Копейчикова. К. : Юрінком Інтер, 2000.
  17. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні : підручник для студентів вищих навчальних закладів / за ред. С. Г. Серьогіної. X. : Право, 2005. 256 с.
  18. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / за заг. ред. В. Б. Авер’янова. К. : Факт, 2003. 384 с.