Вступ

Актуальність теми дослідження. Злочинність і боротьба з нею у нашій державі є надзвичайно складними й актуальними проблемами. Нестабільність суспільно-політичної й економічної ситуації, недосконалість механізму державного управління та відсутність реального дієвого громадського контролю за діяльністю органів державної влади, зниження життєвого рівня населення, корупція в усіх без винятку гілках влади, серед іншого й у правоохоронних органах, створили умови для розвитку й утвердження злочинності у суспільному житті країни. Стрімко зростаючі масштаби й темпи злочинності та поширення її впливу на всі соціальні сфери утворюють реальну загрозу національній безпеці, ставлять перед суб’єктами протидії злочинності нові завдання та спонукають шукати революційні дієві заходи, спрямовані на протидію цьому вкрай суспільно небезпечному явищу.

Події останніх років, що відбуваються на теренах нашої держави після початку збройної агресії з боку Російської Федерації (далі – РФ) щодо України, безпосередньо пов’язуються із суттєвою інтенсифікацією криміногенних загроз національній безпеці та публічному порядку, диктують необхідність ужиття термінового комплексу заходів, спрямованих на адаптацію кримінально- превентивної практики до нових викликів.

Ефективність боротьби з тероризмом залежить від ступеня об’єднання зусиль правоохоронних органів на всіх рівнях та інтенсивності взаємодії вчених і практиків різних дотичних галузей науки у справі формування узгодженого інтегрованого цілісного наукового продукту.

Аналіз досліджень і публікацій. Економічні та соціальні коріння тероризму останнім часом широко досліджуються у суспільних науках на міждисциплінарних засадах. Помітний внесок у розробку проблематики тероризму та різноманітних аспектів антитерористичної діяльності внесли такі вітчизняні та зарубіжні автори, як В.Антипенко, Дж.Баллок, Ю.Джин, Е.Дюжиков, Л.Елбакідзе, Ю.Латов, Б.Ломборг, Ф.Пурпура, Д.Рязанов, Т.Сендлер, Ю.Сплетухов, Г.Хаддоу, А.Юхно та ін. Актуальні наукові розвідки щодо дослідження різних складників аналізу державної політики містять праці сучасних українських та зарубіжних дослідників П.Брауна, Е.Вайнінґа, К.Вайса, Д.Веймера, М. Віскузі, О.Кілієвича, Б.Кравченка, Л.Пала, Дж.Стігліца, С.Телешуна, В.Тертички.

Метою дослідження є аналіз основних причин розвитку тероризму.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

– дослідити феномен тероризму у системі кримінального насильства;

– здійснити типологізацію проявів сучасного тероризму;

– визначити систему факторів детермінації тероризму;

– дослідити організаційно-правові причини тероризму.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері протидії злочинності.

Предметом дослідження є феномен тероризму, його причини та напрями протидії терористичним загрозам.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод наукового пізнання, що дає змогу розглядати феноменологію, детермінацію та кримінологічні засади протидії тероризму у їх розвитку, взаємозв’язку та взаємовпливові.

Науково-теоретичне підґрунтя роботи склали наукові праці фахівців, у тому числі зарубіжних, у галузі філософії, соціології, політології, загальної теорії держави і права, юридичної психології, кримінології та кримінального права, теорії управління та правоохоронної діяльності, інших галузевих правових наук.

1. Тероризм у системі кримінального насильства

тероризм як багатовимірне та багаторівневе негативне явище сучасності проявляється в суспільному житті у двох аспектах – соціальному та правовому, тому і вивчення проблематики терористичних проявів має здійснюватися на підставі комплексного кримінологічного та правового аналізу, тобто як із позиції встановлення притаманних учинюваним у реальній дійсності терористичним діянням властивостей, так і з позиції точності та досконалості передбачення ознак цих властивостей у статтях чинного законодавства взагалі та кримінального закону зокрема.

У сучасній правовій доктрині тероризм визначається як особливий вид кримінального насильства, якому притаманні такі основні властивості: 1) вчинення або погроза вчиненням насильницьких діянь чи заподіяння іншої шкоди; 2) публічний характер вчинюваних діянь із наміром досягти їх широкого розголосу; 3) спрямованість діянь на залякування населення (указане спрямування є ядром тероризму, що має місце завжди, на відміну від провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення тощо); 4) застосування насильства щодо одних осіб (безвинних жертв) чи заподіяння їм іншої шкоди з метою спонукання до вигідної для терористів поведінки певних інших осіб – суб’єктів впливу (органів влади, міжнародних організацій, фізичних чи юридичних осіб тощо). Із урахуванням цього запропоновано визначити тероризм як учинення або погрозу вчиненням насильницьких дій чи заподіянням іншої шкоди, спрямованих на залякування населення з метою спонукання органів державної влади, міжнародних організацій, фізичних чи юридичних осіб до ухвалення певних рішень.

Оскільки тероризм у реальній дійсності проявляється як складне явище, то в межах кримінально-правової характеристики терористичне діяння також розглядається як учинене суб’єктом злочину багатооб’єктне, полінаслідкове та складне (складене) суспільно небезпечне посягання, що відрізняється єдністю взаємопов’язаних дій, обумовлених певною ієрархією цілей. За відсутності будь-якої з цих ознак діяння не може розглядатися як терористичне. Тому і законодавче визначення ознак терористичних злочинів повинне максимально відповідати тим властивостям, які іманентно притаманні вчинюваним терористичним діянням, а в разі виявлення невідповідності законодавчих конструкцій властивостям вчинюваних терористичних діянь необхідно вносити корективи до відповідних статей закону.

Під тероризмом у вузькому розумінні маються на увазі публічне вчинення або погрози вчиненням загальнонебезпечних дій (вибухів, підпалів, отруєнь, затоплень, екологічних чи техногенних катастроф тощо), спрямовані на залякування населення з метою спонукання органу влади, міжнародної організації, фізичної чи юридичної особи до ухвалення якогось рішення чи вчинення або не вчинення певних дій в інтересах терористів. Вчинення у реальності будь-якого діяння, що підпадає під ознаки тероризму у вузькому (власному) розумінні, позначається в науці поняттям «терористичний акт».

Поняття «тероризм у широкому розумінні» охоплює тероризм у вузькому розумінні й усі інші злочини терористичної спрямованості, до категорії яких, крім терористичного акту, відносять, наприклад, посягання на життя державного чи громадського діяча або представника іноземної держави, захоплення заручників, будинків чи споруд, водного чи повітряного судна, залізничного рухомого складу тощо, якщо ці діяння вчиняються публічно та є спрямованими на залякування населення з метою спонукання адресатів впливу до ухвалення якогось рішення або відмови від нього в інтересах терористів. Тобто, категорія «тероризм у широкому розумінні» відповідає всім ознакам власне тероризму за винятком першої ознаки, оскільки охоплює не тільки загальнонебезпечні діяння, але й інші суспільно небезпечні діяння, сутність яких полягає у залякуванні населення з метою спонукання адресатів впливу до ухвалення вигідних для терористів рішень. Вчинення у реальності будь-якого діяння, що підпадає під ознаки тероризму у широкому розумінні, позначається у науці поняттям «акт тероризму».

Поняття «тероризм у найбільш широкому розумінні» (терористична діяльність) охоплює тероризм у широкому розумінні та будь-яке сприяння підготовці або вчиненню злочинів терористичної спрямованості: навчання терористичній діяльності, створення терористичної групи чи терористичної організації, пропаганда й поширення ідеології тероризму, публічні заклики до вчинення терористичних діянь або публічне виправдання тероризму, фінансування тероризму тощо. Учинення у реальності будь-якого діяння, що підпадає під ознаки тероризму у найбільш широкому розумінні (особливо такого, що виражається у сприянні злочинам терористичної спрямованості), позначається у науці поняттям «терористична акція».

Певна частина діянь, що підпадає під поняття «тероризм у найбільш широкому розумінні», була криміналізована й має назву «терористичні злочини», яка за своїм змістом є ширшою за категорію «злочини терористичної спрямованості», оскільки, крім цих злочинів, охоплює всі криміналізовані форми та види сприяння їм, але вужчою за категорію «терористична діяльність», оскільки поки ще не всі форми та види такої діяльності криміналізовано.

Поняття «терористичний акт» залежно від кола охоплюваних цим поняттям діянь також може мати принаймні два визначення – у вузькому та широкому розумінні.

Поняття «терористичний акт» у вузькому розумінні – це вчинення або погроза вчинення загальнонебезпечних дій (вибухів, підпалів, отруєнь, затоплень тощо), спрямованих на залякування населення з метою спонукання суб’єктів впливу (органу державної влади, міжнародної організації, фізичної або юридичної особи) до ухвалення вигідних для терористів рішень. Саме у такому розумінні ознаки терористичного акту передбачаються у ст. 258 КК України, а також у кодексах низки інших держав, наприклад у ст. 323 КК Грузії, ст. 278 КК Республіки Молдова тощо.

Поняття «терористичний акт» у широкому розумінні («акт тероризму») – це вчинені з цією ж спрямованістю та метою не лише загальнонебезпечні, але й будь- які інші суспільно небезпечні діяння. Саме у такому вигляді ознаки терористичного акту визначено, наприклад, у ст. 255 КК Республіки Казахстан, ст. 88 КК Латвійської Республіки та ст. 237 ПК Естонії.

Крім зазначених видів терористичних актів, можна їх поділити також за багатьма іншими критеріями. Але частіше за все їх поділяють або за характером вираженої зовні першочергової дії, або за мотивацією вчинюваного. За першою підставою виокремлюють таки види, як внутрішньодержавний та міжнародний тероризм, технологічний, кібернетичний, повітряний, морський, пенітенціарний тероризм тощо. За другою – виділяють тероризм узагалі та терористичні акти зокрема (як вчинювані з політичних, релігійних, економічних та особистих мотивів). Згадані види тероризму можуть певною мірою збігатись, проникати один в одного, тому їх визначення має суто кримінологічне значення, а не кримінально- правове, що свідчить про відсутність сенсу передбачати у кримінальному законодавстві окремі склади злочинів, які містять ознаки того чи іншого різновиду тероризму, бо таких різновидів існує нескінчена кількість.

Тероризм слід також відрізняти від терору. По-перше, акт тероризму – це одноразово вчинюване діяння або серія таких актів, тоді як терор має тотальний, безперервний, масовий характер. По-друге, суб’єктами актів тероризму є фізичні осудні особи, які досягли віку кримінальної відповідальності за такі діяння, а суб’єктами терору виступають суспільно-політичні структури, які володіють необмеженою владою над соціальним контингентом тієї місцевості, де розвертаються їхні дії. Ця влада суб’єктів терору є тим чи іншим чином офіційно встановленою – виборним шляхом, шляхом престолонаслідування, узурпації влади, військової інтервенції тощо. По-третє, суб’єкти тероризму здійснюють залякування населення з метою спонукання до певної поведінки представників влади чи міжнародної організації, фізичної чи юридичної особи, а суб’єкти терору здійснюють залякування населення з метою спонукання до певної поведінки самого ж населення. Тобто, для тероризму є характерними два рівня залякування – населення (макрорівень) і суб’єктів впливу (мікрорівень), тоді як терору притаманний лише один рівень залякування – населення, тобто залякування тут здійснюється лише на макрорівні, оскільки само ж населення і виступає в якості суб’єкта впливу, щодо якого спрямовано спонукання до певної поведінки, яка влаштовує суб’єктів терору.

2. Фактори та причини тероризму

Сутнісною ознакою факторів тероризму є наявність їх матеріального або ідеального походження. Тому детермінація тероризму за характеристиками її елементів-факторів належить до змішаного типу систем. Детермінантами тероризму виступають як матеріальні явища, процеси й обставини, так і ідеальні за своєю природою явища. Отже, в системі детермінант тероризму треба орієнтуватись на характеристики й закономірності матеріальних та ідеальних властивостей явищ, процесів та обставин.

Адаптація базової соціально-психологічної концепції пояснення причин та умов злочинності до проблем детермінації тероризму дозволила довести, що ознаками причинності володіють лише найближчі до терористичного злочину детермінанти, які є безпосередніми причинами злочинності. Найближчим фактором, який безпосередньо спричиняє терористичну активність, є мотив, що відтворює на індивідуальному рівні через криміногенні якості особистості викривлену суспільну свідомість, причому остання відрізняється антисуспільним змістом і перебуває у більш криміногенному стані, ніж чинники загального порядку. Загальні фактори суспільного життя впливають на вчинення терористичних злочинів через мотиваційні процеси терористичного акту як умови конкретної життєвої ситуації, де відбувається формування особистості й терористичного мотиву конкретного терориста, які можуть бути типологізовані та використані у кримінологічній протидії. Щодо всієї групи злочинів терористичної спрямованості, які в цілому і складають базове розуміння тероризму як явища, діють детермінанти некаузального типу зв’язку. Поліморфність і універсальність впливів останніх на тероризм і знаходить вираз у багатофакторному підході.

Головною вадою застосування соціально-психологічної концепції пояснення причин тероризму є суттєве змішування детермінант окремого терористичного злочину й окремих видів терористичних проявів і тероризму як соціального явища. Розуміння цієї проблеми активує дослідників у напрямку перенесення акценту наукового пошуку із загальних детермінант тероризму до детермінант окремих його видів, дослідження закономірностей відтворення соціальних передумов у мотиваційному механізмі терористичної активності, створення класифікацій детермінант тероризму з урахуванням цих обставин, вивчення особи терористів певних типів тощо.

Зроблено висновок, що єдиним інструментом, що дозволить здійснити системний факторний аналіз детермінації тероризму, є комплексний підхід. У результаті його застосування запропоновано системоформний комплекс детермінант тероризму – фасетну їх класифікацію. За змістом, специфікою впливу на базову систему, рівнями дії та іншими критеріями виділено такі детермінанти тероризму:

– економічні, політичні, соціальні, психологічні, управлінські, правові й технологічні фактори (з подальшою градацією та внутрішньою конкретизацією обставин у межах кожної з цих груп: ідеологічні, культурологічні, соціально- психологічні, морально-психологічні, етнічні, релігійні тощо фактори);

– соціально-економічні, соціально-психологічні та соціально-правові чинники криміналізації суспільства, тобто детермінаційні властивості інших протиправних практик, які кваліфікуються як злочинні без ознак тероризування;

– загальні детермінанти тероризму, ідентичні причинам злочинності взагалі та специфічні в контексті детермінації тероризму, що поділяються за рівнями на такі: 1) криміногенні детермінанти тероризму як соціального-правового явища;

2) детермінанти формування і розвитку окремих видів терористичної діяльності;

3) детермінанти індивідуальних форм участі в терористичній діяльності;

– усталені, тимчасові та безпосередні причини тероризму;

– об’єктивні та суб’єктивні, внутрішні та зовнішні.

Дві останні групи причин додатково градуюються відповідно до їх змістовного аналізу.

Презентована варіативна класифікаційна характеристика системи детермінації тероризму має системно-структуровану міжрівневу та внутрішньорівневу будову, об’єднану функціональними залежностями детермінант. Вона логічно відображає системні зв’язки чинників тероризму, дає цілісне уявлення щодо процесу причиноутворення, закладає умови для подальшого системного факторного аналізу детермінації тероризму за певною типологією.

На відміну від інших глобальних завдань спроби подолати тероризм можуть призвести до значних ненавмисних негативних наслідків. Активні агресивні дії проти терористів можуть спричинити напади у відповідь задля помсти, а виконання вимог терористів стимулює інших до наслідування їхньої тактики.

Терористичні групи час від часу можна знищувати, але їм на зміну при-ходять інші. Заходи із ліквідації керівництва терористичних груп можуть призвести до появи ще більш жорстоких керівників, з чим зіткнувся Ізраїль у боротьбі проти «Чорного вересня» і «Хамасу».

Теракти завжди залишатимуться очевидним і дешевим способом досягти своєї цілі для груп, що прагнуть посіяти паніку і тривогу. Кожен долар, вкладе-ний терористами у вибухи бомб у лон-донському транспорті в липні 2005 року, завдав шкоди аж на 1 270 000 доларів США (за підрахунками, шкода в 2,5 мільярда доларів США була завдана операцією, яка коштувала лише дві тисячі доларів).

Борці з тероризмом повинні реагувати впевнено і раціонально, щоб витрати на антитерористичну діяльність приносили максимально можливу користь. Страх змушує деякі країни витрачати величезні кошти на будівництво дедалі більших парканів навколо потенційних мішеней. Але розбудова міжнародної співпраці і далекоглядної зовнішньої політики принесе значно більшу користь [6].

Найефективніші відповіді на дії терористів виявляються найбільш ефективними. Однак вони далеко не найпростіші.

Усі вищевказані економічні причини і наслідки тероризму ми можемо спостерігати у власній країні. Збройне протистояння зумовлює невпинне погіршення економічних показників розвитку Донецької та Луганської областей, яке супроводжується також втратою (руйнуванням, викраденням і т.п.) частини активів.

Проведення бойових дій на сході країни, крім економічних, породило низку соціальних і гуманітарних проблем. По-перше, поява в Україні категорії внутрішньо переміщених осіб, кількість яких за офіційними даними склала більше 650 тис. чоловік. Проте офіційна статистика кількості переміщених осіб не відображає реальних масштабів переселення, оскільки частина громадян переїжджає із зони бойових дій самостійно (до родичів, знайомих тощо) без проходження реєстрації.

По-друге, погіршення ситуації на ринку праці Донбасу та в цілому по Україні. Нестабільність на сході країни створює додатковий тиск на ринок праці в інших регіонах через значну кількість внутрішньо переміщених осіб: зростання навантаження на одне вакантне робоче місце в середньому становить 2 людини.

Враховуючи викладене, тільки прямий економічний збиток країни внаслідок загострення суспільно-політичної ситуації і збройного протистояння на сході держави на початок грудня 2014 року можна оцінити у суму понад 30 млрд. гривень. На жаль, економічні наслідки від анексії Росією Республіки Крим, ще й досі не визначені [7].

3. Концепція механізму протидії тероризму

Під механізмом протидії тероризму пропонується розуміти науково обґрунтовану, таку, що ґрунтується на достовірних даних щодо сучасного стану й тенденцій терористичної злочинності, цілісну сукупність організаційно-правових і функціональних компонентів, що забезпечують ефективне виконання завдань і функцій системи протидії тероризму, нейтралізацію негативних наслідків тероризму та сприяння досягненню соціального компромісу. Базовими складовими механізму протидії тероризму слід визнати його цілі, завдання, об’єкт, принципи протидії тероризму, організаційно-правове забезпечення такої діяльності, систему суб’єктів протидії, а також напрями удосконалення функціонування механізму протидії тероризму. Генеральною метою механізму протидії тероризму є максимально можливе зниження терористичних ризиків, своєчасне й оперативне припинення терористичних актів, нейтралізація негативних наслідків тероризму та сприяння досягненню соціального компромісу.

Система принципів механізму протидії тероризму включає: 1) використання оптимальної комбінації всіх існуючих матеріально-технічних, інформаційних та наукових ресурсів у розбудові механізму протидії тероризму; 2) пріоритетність залучення та збереження кваліфікованих кадрів у системі суб’єктів протидії тероризму; 3) розумна поміркована пропаганда щодо недопустимості підтримки й толерантного ставлення до проявів тероризму; 4) побудова відповідального громадянського суспільства; 5) упровадження провідних інноваційних технологій у механізм протидії тероризму, а також у систему управління й координації діяльності суб’єктів протидії тероризму; 6) поглиблення міжнародного напрямку співробітництва у сфері протидії тероризму; 7) збереження балансу між репресивними та профілактичними заходами протидії тероризму; 8) пріоритетність дотримання прав і свобод людини та громадянина під час реалізації завдань протидії тероризму; 9) інформування населення щодо характеру, масштабу й рівня терористичних загроз та проведення антитерористичних заходів; 10) забезпечення режиму постійної готовності й оперативності реагування на терористичні загрози; 11) забезпечення достатнього державного фінансування та матеріально-технічного забезпечення механізму протидії тероризму; 12) спрямування діяльності з протидії тероризму на досягнення соціального компромісу.

Основними недоліками системи організаційно-правового забезпечення протидії тероризму визначено превалювання каральних заходів протидії над профілактичними, непристосованість чинного антитерористичного законодавства до протидії гібридним загрозам національній безпеці України та до проведення широкомасштабних антитерористичних операцій і відсутність урегульованого законом порядку визначення організації терористичною.

Основними напрямами вдосконалення організаційно-правового забезпечення протидії тероризму визнано такі: оновлення Концепції протидії тероризму відповідно до сучасної соціально-політичної ситуації в Україні, необхідність змінити назву Закону України «Про боротьбу з тероризмом» на «Про протидію тероризму» та доповнення його розділом щодо профілактики тероризму, внесення необхідних доповнень у Розділ ІІІ «Проведення антитерористичної операції», вдосконалення взаємодії суб’єктів протидії тероризму в питаннях профілактики та припинення терористичних актів на рівні міжвідомчих нормативно-правових актів, розробка концептуальних положень щодо активізації участі громадськості в заходах профілактики терористичних проявів, протидії поширенню радикальної та сепаратистської ідеології, уточнення організаційно-правових засад проведення масштабних антитерористичних операцій для усунення загроз територіальній цілісності та національній безпеці України, визначення критеріїв та процесуального порядку визнання організацію терористичною.

Протидія злочинності (у тому числі терористичної спрямованості) являє собою предметно зорієнтовану сукупність науково обґрунтованих заходів, які здійснюються органами держаної влади, спеціалізованими правоохоронними органами, громадськими формуваннями чи окремими громадянами під час реалізації відповідних завдань із дотриманням вимог чинного законодавства у цій сфері. Попередження (профілактика) злочинності разом із її запобіганням і припиненням являють собою окремі напрями протидії злочинності. Заходи із профілактики та запобігання здійснюються до моменту вчинення злочину як на етапі виникнення наміру вчинити злочин, так і під час виникнення умислу його вчинити, а також на різних етапах готування до злочинної діяльності. У свою чергу, заходи з припинення злочинної діяльності є актуальними передусім як під час учинення будь-якого злочину (з точки зору попередньої злочинної діяльності – замаху на злочин), так і після його вчинення.

Систему заходів протидії терористичній злочинності залежно від сфери застосування й основного змісту становить низка заходів загальносоціального, спеціально-кримінологічного й віктимологічного характеру, які лише у сукупності з огляду на їх взаємозалежність і взаємообумовленість можуть ефективно та дієво протидіяти терористичним загрозам. 

Висновки

У сучасній правовій доктрині тероризм визначається як особливий вид кримінального насильства, якому притаманні такі властивості: 1) вчинення або погроза вчиненням насильницьких діянь чи заподіяння іншої шкоди; 2) публічний характер вчинюваних діянь із наміром досягти їх широкого розголосу; 3)  спрямованість діянь на залякування населення; 4) застосування насильства щодо одних осіб (безвинних жертв) чи заподіяння їм іншої шкоди з метою спонукання до вигідної для терористів поведінки певних інших осіб – суб’єктів впливу (органів влади, міжнародних організацій, фізичних чи юридичних осіб тощо). Із урахуванням цього запропоновано визначити тероризм як учинення або погрозу вчиненням насильницьких дій чи заподіянням іншої шкоди, спрямованих на залякування населення з метою спонукання органів державної влади, міжнародних організацій, фізичних чи юридичних осіб до ухвалення певних рішень.

Встановлено, що динаміка тероризму у світі характеризується значними коливаннями кількісних показників. Доведено, що тероризм в Україні відтворюється за тенденціями, ідентичними таким із тероризмом у загальносвітовому та європейському вимірах.

Отже, ціна за недостатню готовність держави до протистояння зовнішнім та внутрішнім загрозам є надто високою як у соціальному і моральному, так і в економічному аспектах.

Тому уряду, в процесі формування державної антитерористичної політики, необхідно передбачати й комплексні за-ходи щодо попередження тероризму та подолання його економічних наслідків, які на даний час є руйнівними для нашої держави.

Список використаної літератури

1. Данильченко Ю. Б. Тероризм: феномен, детермінація, протидія: монографія. Харків: Золота миля, 2018. 478 с.
2. Хусаинов М.И. Международный терроризм как один из видов транснациональных угроз безопасности//Проблемы безопасности.-2010. – № 2(10). – С. 1-12.
3. Данильченко Ю. Б. Кримінологічна структура терористичних актів в Україні Вісник Кримінологічної асоціації України. № 1 (18). С. 116-125.
4. Циганов В.В. Національна безпека України. – Національна академія внутрішніх справ України. – К.: Либідь, 2004. – 100 с.
5. Бйорн Ломборг. Стаття: «Чи окупається боротьба з тероризмом?» на сайті: http://www.nato.int/docu/review/2008/04/AP_COST/UK/index.htm
6. Данильченко Ю. Б. Тероризм в системі кримінального насильства. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Юридичні науки». 2016. Випуск 6-2. Т. 2. С. 155-160.
7. Данильченко Ю. Б. Визначення змісту терористичного акту в епоху інформаційного суспільства. Наше право. № 3. С. 51-57.